Військово-адміністративний устрій Нової та Задунайської Січей

Узнать стоимость написания работы

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………2

Розділ I. Військово-адміністративний устрій Нової та Задунайської Січей…………………………………………………………………………………5

1.1 Військово-адміністративний устрій Нової січі……………………..5

1.2 Військово-адміністративний устрій Задунайської Січі………….....9

Розділ II. Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей……….14

2.1. Озброєння козаків……………………………………………………..14

2.2 Спеціалізація козаків…………………………………………………..19

Висновки……………………………………………………………………26

Список літератури…………………………………………………………28

Вступ

В історії українських козацьких формувань важливе місце посідають утворення, що діяли в середині XVIII – на початку ХІХ ст., коли козацтво втрачало свої позиції та зникало з політичної арени. За таких обставин слушно виявити рівень розвитку їх військової системи, що дозволить адекватно зрозуміти закономірності буття українського військово-козацького середовища в цей час.

Звернемо увагу й на те, що після ліквідації царатом легендарної Запорізької Січі в 1775 р., відповідне козацьке середовище вдалося відродити у вигляді Коша задунайських запорожців. З огляду на це, вповні закономірною є потреба порівняти засади військової системи цих двох козацьких утворень, що дозволить виявити як спільні, так і відмінні риси.

Аналізуючи стан історіографії проблеми, наголосимо, що серед вітчизняних науковців, які заклали основи дослідження історії козацтва, першорядну роль відіграв Д.І.Яворницький.[1]

Досить важливу роль у вивченні Нової Січі й частково Задунайського Коша відіграла й фундаментальна праця Аполлона Скальковського «Історія Нової Січі або Останнього Коша запорозького».[2] Варто виокремити й досить успішну розробку військової історії України – «Історія Українського Війська», в якій розглянуто й важливі аспекти історії Нової Січі.[3]

За радянських часів козацька тематика перестає бути популярною в силу тогочасних ідеологічних пріоритетів. Попри зазначене й тоді продовжувалось опрацювання військової історії запорожців, про що свідчать роботи О. Апанович та В.Голобуцького.[4]

Серед сучасних науковців виділимо В.Зарубу та В. Голобуцького, які ретельно дослідили військову організацію та устрій козацьких утворень 18 ст.[5]

Наголосимо, що у згаданих працях успішно проаналізовано військову систему запорожців, але не завжди вміщено порівняльний огляд між окремими формуваннями. Все це стосується й питання військової системи Нової та Задунайської Січей, що й викликало наш інтерес до відповідної тематики.

Джерельною базою нашого дослідження стали як літописи (О.Рігельмана, Г-Л Боплана та Ж-Б.Шерера)[6] , так і усні перекази.[7] Представлена джерельна база надає можливість здійснити подальше дослідження зазначеної теми.

Об’єктом дослідженняє військова система Нової та Задунайської Січей.

Предметом дослідженняє процес відновлення та спроби подальшої трансформації адміністративно-територіального устрою та військової організації Нової та Задунайської Січей.

Хронологічні межіохоплюють період 1734-1828 рр. Нижня межа обумовлена утворенням Нової Січі, що проіснувала до 1775 р. Верхня межа стосується ліквідації Задунайського Коша в 1828 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють терени Південної України, що входили до «Вольностей Війська Запорозького Низового», а також землі надані Османською імперією Задунайському Кошу в Пониззі Дунаю й суміжних районах.

Мета: Дослідити адміністративний устрій та військову систему Нової та Задунайської Січей й виявити спільні та відмінні риси.

Завдання:

- Визначити основи військово-адміністративного устрою Нової та Задунайської Січей;

- Дослідити військовий потенціал Нової та Задунайської Січей;

- Проаналізувати військову систему Нової та Задунайської Січей;

- Виявити спільні та відмінні риси в військовій системі Нової та Задунайської Січей.

Методологічною основою курсової роботи став системний підхід, що обумовлює системність наукового пошуку та розуміння історичного процесу. Під час дослідження ми використали проблемно-хронологічний і порівняльний методи. За допомогою проблемно-хронологічного методу було виявленоосновні аспекти проблеми дослідження та визначено хронологічні межі роботи. За допомогою порівняльногометоду ми виявили відмінності між Новою й Задунайською Січами у військовій системі та військово-адміністративному устрої.

Структура курсової роботискладається із вступу, двох розділів, висновків та переліку джерел і літератури.

Розділ I. Військово-адміністративний устрій Нової та Задунайської Січей

1.1Військово-адміністративний устрій Нової січі.

Нова Січ, або як було використано у працях Аполлона Скальковського «Останній Кіш Запорозький» - була створена згідно із умовою складеною у 1734 році в Лубнах між російськими урядовцями і запорожцями , згідно якої козаки визнавали себе підданими російської цариці.[8] Запорозькі козаки підпорядковувались київському генерал-губернатору Йогану-Бернгарда фон Вейсбаха , якому на той час підпорядковувалися усі військові підрозділи на території України. [9]

2 вересня 1734 року київський генерал-губернатор Йоган-Бернгард фон Вейсбах у Білій Церкві прийняв присягу на вірність від запорозьких старшин.[10]

У березні 1734 році було офіційно почато будівництво Нової січі (поблизу сьогоднішнього села Покровського Нікопольського району) , за якою і було закріплено назву Нової січі».[11] Створена Нова Січ була у 1734 році на території , яка скоріше належала Чортомлицькій січі , розташована ця Січ була на річці Підпільній.

Що стосується самого розташування січі , то ця Нова Січ була стратегічно розташована , оскільки територія січі омивалася на півночі та сходу річкою Дніпро і річкою Підпільною , натомість ця територія була піднятою на значну висоту , що становила 5-12 метрів , а з півдня й заходу від січі знаходилась степова зона.

Довжина укріплень січі становила 4 кілометри , а площа фортифікаційних споруд становила 40 га.[12]

Коли козаки повернулися у підданство російській імператриці , то поставало питання , у яких кордонах буде відновлена Запорозька січ , оскільки політика Петра Iбула анти козацькою , то імператриця Анна Іванівна поставилась до цього питання більш лояльніше і це підтверджує той факт , що наведений вище , а саме було дозволено навіть вибрати собі територію для будівництва Нової січі.

Козаки Гетьманщини і Нової Січі брали участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. на стороні Російської імперії. Попри це, вже в той час розпочався наступ Російської імперії на автономію козацьку.

Переходячи до огляду адміністративно-територіального устрою Нової Січі, то традиційно він залишався таким самим, як і у попередніх Запорізьких Січей

Так, адміністративно-територіальний поділ Нової січі складався з 8 паланок, а саме: Кодацька , Інгульська , Бугогардовська , Прогнонська , Противчанська , Орельська , Самарська , Калміуйська паланки.[13] Центром паланки являлася слобода в якій було розташовано місцеву адміністрацію і невеликий гарнізон. …

На чолі паланки був поставлений полковник , якому підпорядковувалося місцева адміністрація , яка складалася із: писаря , підписар , отаман слобод. [14] Паланки , що були населені одруженими козаками ( їх ще називали «гніздюками») і простими громадянами ( тобто селяни ,ремісники та ін. люди які не являлися козаками) , обирався паланковий полковник , що очолював паланковий кіш і паланкову старшину , а саме писарів та осавулів. Окремі поселення що не являлися козаками , але входили як піддані Запорозької Січі , вони обирали власного отамана своєї громади строком на три роки.[15]

Основою соціальної організації Січі був курінь. Куренем являлася самостійна економічна одиниця, що своєю соціальною організацією повторювала січ і цей соціальний масив складався переважно з селян та козаків. Кожен курінь одержав назву свого населеного пункту або прізвища отамана і став військовою одиницею , за якою закріплювалась певна територія дислокації. У XVIIIстолітті особовий склад куренів налічував уже в середньому до 20-30 , а в окремих випадках до 70 козаків.[16]

Козацька старшина складалася із: кошового , осавул , писар та курінні отамани. Вибирали їх всіх гуртом на майдані шляхом голосування усіх присутніх козаків.[17]

Таким чином вибирають не лише старшину а й кошового отамана , якого слухають всі козаки на Січі і ті що були по степах , тобто за межами Січі. Козаки скликали усіх старих і шанованих полковників і старих козаків , які мали авторитет , притому кожен з них віддає голос за того хто є більш відповідним кандидатом , проте якщо кандидат відмовлявся від цієї посади , то його вбивали козаки , як зрадника.[18]

Останнім кошовим отаманом Нової січі був Петро Калнишевський , який тривалий час перебував на посаді Кошового Отамана….

Тому Нова Січ так само як і попередні січі поділялась на 38 куренів. При тому курінь вибирав курінного отамана і курінну старшину.

Курені: батуринський , брюховецький , Васюринський , Кисляківський , Копелівський , Коренівський , Платнерівський , Полтавський , Поповичівський, Ведмедівський , Корсунський , Рогіївський , Вем”яківський , Крилівський , Сергіївський , Дерев”янівський , Кущовський , Нижньо-Стеблівський , Джерелівський , Левушківський , Донський , Мишастівський , Вищестеблівський , Дяківський , Мінський , Тимошівський , Іванівський , Незамайківський , Титарівський , Іркліївський , Пашківський , Уманський , Калниболоцький , Переяславський , Шкуринський , Канівський , Пластунівський , Щербинівський.

Тому адміністративним і військовим центром Запоріжжя продовжувала залишатись Січ. Центр військовий складався із укріплення і передмістя.

Все це засвідчує, що військово-адміністративний устрій Нової січі мало чим відрізнявся від попередніх січей. …

В Новій Січі Кошовим отаманом був Петро Калнишевський , який ніколи не перечив російській владі , навіть в той час коли була зліквідована у 1775 році січ , він навіть не намагався відстоювати власну самобутність і просто , сприйняв указ імператриці як наказ.[19]

Тому після закінчення війни генерал-фельдмаршал і граф Румянцев зі своєю армією вийшов із турецьких областей і командував полками для політичних обов’язків , в польських межах , в частині Подолії, у Волині і по Україні , а також в Новоросійської губернії , при тому простягаючись до Запоріжжя , асам прозимував в місті Могилевє. З літа 1775 році фельдмаршал Румянцев відійшов в Росію, проте полки під командуванням генерала поручика Теккеля , 4 червня 1775 року, за секретним указом, мали приступити до Нової Січі і ті мали окружити Січ та інші міста та поселення , але потім вони затримали кошового отамана , а також усіх старшин і курінних отаманів в Січі та всіх що перебували на Січі запорожців. [20]

Підсумовуючи огляд адміністративного устрою Нової Січі, можна наголосити на тому, що він зберігав попередні основи відповідної січової системи. Поряд із цим, мало місце збільшення кількості адміністративних одиниць й округ.

1.2Військово-адміністративний устрій Задунайської Січі.

Задунайська січ – осередок козацької вольності за Дунаєм і це була остання січ українського козацтва і її заснувала частина козаків , які протягом 70-х років XVIIIстоліття перейшли річку Дунай на територію , що контролювалась Османською імперією. Кількість козаків , що перейшла Південний Буг і оселилася на території Туреччини становила 10 тисяч чоловік , до них приєдналися козаки , що сиділи у гирлі Дунаю ще під час російсько-турецької війни 1768-1774 роках , які не бажали повертатися у складі російської армії і тому залишились у гирлі Дністра , проте своєї організації не створювали.[21]

Запорожці розселялися в Очаківській окрузі , на Березані , понад Тилігулом , поблизу Хаджибея і Балти тощо. Тому такі події зацікавило Туреччину , яка в 1776-1778 роках , вирішує питання про статус колишніх запорожців у турецьких володіннях. Тому Султанський уряд у Стамбулі вирішує надати їм (козакам) окрему територію у пониззі Дністра , в Кучурганах для заснування Січі , а також дозволили обирати старшин. Потім було дозволено обирати кошового отамана , яким став Гнат Коваль, якому також було надано звання бунчужного паші.[22]

30 серпня 1778 році в Очакові ,так же само , як і Російській імперії присягали імператриці і Київському генерал-губернатору , тут козацькі старшини прийняли присягу і забов”язувались служити «турецькому дворові».

В 1781 році було розмежовано кордони Задунайської січі , що включала в себе: Очаківський округ , Буджацькі степи від Дністровського лиману до річки Прут і на північ до міста Бендер , а також село Каушани. Усі ці вищеперераховані території віддавались козакам , лиш для того щоб вони служили Туреччині.

На території Задунайської січі козакам вдалось відновити власну військово-адміністративну організацію – Кіш та поділ на курені , що знаходився в Акермані.

Кіш – це тимчасове місце перебування козаків та військового табору , але водночас Кіш та Січ сприймали , як однакові адміністративні одиниці , тобто ядром цих двох військово-адміністративних одиниць становили – козаки , тому Кіш і Січ вважались однаковими. А також варто зазначити що слово Кіш було запозичене у татар так само , як «козак» , «осавул» , «чауш» , «чабан» тощо.[23]

Адміністративно-територіальна система Задунайського Коша наслідувала адміністративно територіальний устрій Нової січі. Про це свідчить існування 38 куренів , з тими самими назвами , які були на новій Січі. Також вибирали той самий перелік військових і курінних старшин.[24]

За таких умов запорожці за Дунаєм зберігали систему військового самоврядування, зосереджуючи у своїх руках всю повноту , адміністративної , військової й судової влади на Січі. Тому можна сказати , що Кіш, а згодом Січ, являлась адміністративним і військовим центром.

У міцності , навколо площі , на якій збиралася рада , так зване «Велике коло» або велика Загальновійськова Рада де збиралося усе Запорозьке Товариство і воно уособлювало всю повноту законодавчої , адміністративної та судової влади і забезпечувала законотворчість , контроль діяльності та формування внутрішньої і зовнішньої політики Задунайської січі і всіх попередніх січей. Загальна рада збиралась кожного року 1 січня для звіту козацької старшин перед товариством й обрання кошового отамана , а також січової і курінної старшини.

Проте із історичними обставинами , що склались на території Османської імперії , а саме відсутність сталого місця перебування козацького Коша то військово-адміністративний устрій не був до кінця вирішений і ця проблема залишалась актуальною для козаків , тому вони не маючи постійної території для осілості і були змушені оселятися на території малозаселені , частина козаків навіть полишила Туреччину і переселилась в Банат – володіння Австрійської імперії.

Зазначені обставини призвели до кризи козацького товариства, оскільки козацькі частини були надміру розпорошені й не мали єдиного центрального укріплення. За таких умов козаки перебували у постійному хаотичному русі в пошуках нової території, придатної не лише у стратегічному плані , а й у господарському.

Очевидно, така ситуація додатково протидіяла реалізації турецьких планів стосовно розгрому Росії і просування на Балкани, оскільки Задунайське козацтво на період російсько-турецької війни 1787-1791 роках діяли окремими загонами, підлягаючи при цьому турецькими начальниками. Практично задунайські козаки поступово вливалися у турецьку армію про це свідчить те , що під час військової кампанії 1789 року задунайські козаки входили до військових гарнізонів Аккерманської і Бендерської фортець.посилання.

Про слабкість військової системи козаків свідчить знищення Задунайського Коша - некрасівцями - в 1784 році , але козаки внаслідок цього конфлікту переселились і заснували новий Кіш у 1785 році.[25] Відновлений центр й надалі визнавав зверхність султанської влади , оскільки повністю залежав від місцевих правителів пашів і підпорядковувався владі Браілівського намісника.

Проте тут слід пам’ятати , що на територію Османської імперії переселилась значна частина козаків , а число некрасовців було мізерним , що не давало їм змоги вести якісь конкретні бойові дії проти українських козаків , а лише робити грабіжницькі наскоки на Кіш коли козаки були відсутніми , тому козаки і потіснили некрасівців і продовжили закладати Задунайський Кіш на території Туреччини , який проіснував до 1828 року.

Варто звернути увагу на те, що адміністративно-територіальна система Задунайської Січі суттєво змінилась і складалась із Сейменів.

Проте Задунайська січ відрізнялась від Нової Січі тим що в ній було слабше військово-адміністративна система , оскільки довгий час задунайські козаки не могли осісти і заснувати коша , по-друге чимало козаків були розпорошені по території Османської імперії часто проголошували себе кошовими отаманами невеликої козацької групи солдат що налічувала п’ять десятків і більше, тому є чимало козацьких отаманів , які діяли незаконно; по-третє задунайські козаки під протекцією Туреччини не використовували артилерії і не було поширено кавалеристів , тому єдиною військовою одиницею у задунайських козаків була козацька піхота і тому не дивно , що Задунайська січ відрізнялась власною слабкістю і не могла протистояти некрасівцям які постійно вели бойові дії проти козаків.

В Задунайській Січі керівні позиції належали старшині , проте там не було поширене кріпацтво. [26]

Тому можна зробити висновок , а саме , що обидві січі були схожими у тому що сповідували одинакові цінності а саме відтворення січі , проте ці дві січі опинилися під сферами впливу різних держав , які прагнули їх перестроїти на власну сторону.

З ліквідацією січі чимала кількість козаків перейшла Дунай і опинилася на службі у султана , що створило для Російської влади чималу проблему , оскільки головний противник Росії використовував війська , які довго служили російській імператриці і знали про «Ахілесову п’яту» російської армії.

Обставини склались зовсім інакше для козаків у Туреччині , яка не змогла співпрацювати із козаками , а лише показала свою неефективність управління державою , що вилилось у повстання некрасовців (які противились українським козакам і не бажали ділити із ними території) проти козаків , а також у повстанні кримських мурз , які використовували козаків у своїх цілях не дивлячись при тому на наслідки. Ці всі події все більше відштовхували козаків від підданства султанові , тому козаки вже вдруге шукають приводу , щоб повернутися у Російську імперію.

Отже, Задунайська Січ намагалась зберегти та прилаштувати до нових обставин існування традиційний військово-козацький адміністративний устрій. Попри це, через реалії тих часів Задунайська Січ виявилась «блідою» копією Нової Січі , хоча й за умови збереження базисних засад військово-козацької демократії.

Поряд із цим, в Задунайській Січі був відсутній іноземний гарнізон, на відміну від Нової Січі, де стояв російський контингент. Зазначені обставини дозволяли вести звичний спосіб життя для козаків, що відповідало давнім традиціям запорожців.

Розділ II. Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей

2.1. Озброєння козаків

Запорізькі козаки від початків свого існування виявляли певний рівень військової дієздатності , що забезпечувалось як певним вишколом і бойовим вишколом , так і відповідним військово-технічним забезпеченням. Все це було актуальним під час існування Нової Січі та Задунайського коша.

Далі пропонується короткий огляд озброєння , що застосовувалось козаками в той час. Тому спочатку зупинимось на вогнепальній зброї козаків , оскільки саме цей вид зброї на мою думку був для козака не від”ємною зброєю яку козак постійно користувався , як і шабля.

1) Вогнепальна зброя

А) Пістолі.

Пістолі за козацької доби були поширені як колісчаті , так і з кремневими замками , за допомогою яких здійснювали запалення пороху , що призводило до пострілу. Пістолі використовувались козаками у військових сутичках , тому козаки постійно відточували власні навички у володіння із вогнепальною зброєю. Проте вогнепальна зброя для козака була дуже важливою і тому козаки окрім того що використовували пістолі у збройному протистоянні , то ця зброя носила характер військово-парадної зброї , і тому її багато прикрашали і надавали прекрасного вигляду.[27] Але таку зброю міг позволити собі некожен оскільки вона була занадто дорогою для простого козака не міг собі позволити цю зброю , але що стосується хорошої і справної зброї то козак завжди мав її при собі. У гетьманщині в XVIIIстолітті пістолі часто були озброєні представники козацької старшини і не лише у репрезентативних цілях , але і під час боїв. Що стосується пістолів , що використовували запорожці то у них переважно були вживані. Так у другій половині XVIII століття це були переважно турецькі і левантійський пістолети.[28]

Запорозькі піхотинці як правило носили за поясом по два пістолі і два в шкіряних кобурах , що були пришиті поверх шароварів і тому така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили , як окремого козака , так і цілого козачого війська. Пістолі заряджались кулями , а кулі були олов’яні й чавунні.[29]

Б) Рушниці.

Рушниці використовували на війні як багаті козаки так і бідні. Тому старшина мала рушниці із дорогоцінними ложами , що були оздоблені сріблом з черню та насічкою. Натомість рушниці стріляли завдяки насипному пороху та прилаштованому до курка казенника рушниці , що був виготовлений із кременя.

Відносно на першу та другу половину XVIII століття то рушниця коштувала від двох до восьми карбованців. Рушниці у козаків ще мали назву самопалів і як правило виготовлялись на Запоріжжі та в Гетьманщині , але більш досконалі мушкети завозились із кордону чи перехоплювались на війні у ворогів тощо. Тому й не дивно що козаки використовували рушниці різного походження , а саме турецькі , кримські , кавказькі , німецькі , польські ,російські тощо. Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу і завдяки легкості рушниці , зявилась можливість вести бій у різноманітному положенні , у тому числі і сидячи на коні.

Козаки як військова сила славились своєю навченістю у володінні вогнепальної зброї , а саме вони були хорошими стрілками і завжди при собі мали рушниці і за свідченням тогочасних письменників кожен запорожець ідучи у військовий похід мав при собі п’ять чи шість рушниць. Тому коли чисельність загону налічувала шість тисяч чоловік то кількість рушниць на них приходилась за підрахунком істориків , близько тридцяти чи дев’яноста тисяч рушниць.

Г) Стрілецька зброя – лук

Лук – це зброя що була поширена ще в античну та середньовічну епоху. І тому з виникненням вогнепальної зброї , що мала остаточно витіснити лук і поставити нову епоху озброєння військ що означало формування нових видів військ і ведення зовсім по новому війни проте цього не відбулось і на протязі тривалого часу лук і різновиди вогнепальної зброї співіснували один із одним поступаючись лише комфортабельністю і простотою використання вогнепальної зброї. Лук козаки використовували лук як зброю на війні , оскільки вважали , що вогнепальна зброя викривала місце де перебував козак, а також козаки були вмілими мисливцями і вони полювали на дичину , тому лук був для окремих козаків важливішим ніж мушкет чи пістоль і тому вони лук так же само прикрашали різними оздобленнями.

Про застосування лука говориться у джерелах , а саме про Чигиринську війну в якій неодноразово згадували факти застосування лука і стріли. А саме в 1679 році стрілою вбили сина хана , який з чамбулом брав ясир.[30]

Луком користувались коли на полі бою ішов дощ , оскільки вогнепальна зброя була неефективною , оскільки вологий порох втрачав вибухові властивості. Середня відстань стрільби з лука була 200-300 кроків , а кінний лучник міг влучно стріляти і до 350-400 кроків. За одну хвилину лучник випускав до 10 стріл. Лук зберігався в спеціальному налуччі , а стріли в сагайдаку.[31]

Луки використовували запорожці як за Нової січі , так і Задунайської січі

2.) Холодна зброя.

А) Спис (Ратища)

Холодна зброя є не лише набагато давнішою від вогнепальної, але й більш доступною. Найпоширенішою холодною зброєю тривалий час був спис.

Спис – це холодна монофункціональна древкова колольна та ручна метальна зброя. Різновид холодної зброї використовувався запорозькими піхотинцями , проте спис використовувався запорізькими кавалеристами у вигляді піки.[32]

Зазвичай списи виготовлялись з тонкого й легкого дерева й були завдовжки 3-3.5 метрів. Їх спірально розмальовували червоною бо чорною фарбою і на кінці ратища або списа був залізний наконечник , а нижче два невеликі та один під отвором для ремінної петлі , що одягалася на ногу. На деяких ратищах робилась залізна перетинка для того , щоб пронизаний ним неприятель не просунувся на рукоятці аж до рук козака і не зчепився знову битися з ним , адже в бою бували випадки коли воїн не помічаючи смертельної рани продовжував бій. А при тому списи використовувались нашими славетними воїнами не лише на полі бою але і як невеличкі мости під час переходу через болото , тому й не дивно , що козаки так добре були призвичаєні до боротьби у степових умовах проти кримських татар , поляків тощо. Але на мою думку це є звичайна справа для козаків , які добре були призвичаєні до боротьби у степових умовах , тому що боротьба велась на території козаків і полем бою був степ а козаки умовно з XVIстоліття відточили власну майстерність у веденні бою проти татар та інших ворогів. І тому вони використовували відповідне озброєння проти свого ворога.[33]

Б) Шаблі

Козаки славились майстерністю володіння шаблею , і з усіх видів зброї запорожці віддавали перевагу шаблі , називаючи її «чесною зброєю». Козацькі шаблі були не надто криві і не дуже довгі , оскільки їхня довжина сягали 70 сантиметрів , але вони були надзвичайно гострими про це свідчить те що за вдалого удару запорожець міг розрубати супротивника по діагоналі від плеча до пояса. Що стосується зберігання лез шабель то вони вкладалися у дерев”яні піхви , обшиті шкірою та обкладені металом. Піхви часто прикрашались на кінці , біля рукоятки , а на лезах шабель часто робили золоті насічки.[34]

Козаки носили шаблі на лівому боці й прив’язували за два кільця , одне з яких було розташоване вгорі , а друге нижче середини, вузеньким ремінцем до пояса.[35]

Клинок був сталевим , з одним широким долом. Рукоятка була із двома дерев”яними щічками , при тому скріплюючись з хвостом клинка і трьома латунними і стальними вінтами чи заклепками. [36]

Шаблі так же само як і пістолі використовували як власні атрибути і тому їх прикрашали і начищали до ідеального стану. Проте перед походом козак козаки намагалися позбутися сяйва власної зброї , щоб у разі необхідності вона не сяяла на сонці і не демаскувала її. Таку ж саму процедуру вони робили із вогнепальною зброєю , а саме козаки змочували пістолі і рушниці щоб вони трохи потускніли і поіржавіли , але коли війни не було , металеві частини зброї знову начищалися до ідеального вигляду. Шаблі використовували козаки , як Нової січі так і Задунайської ( але задунайські козаки які були під протекцією Османської імперії використовували також ятаган ).

В) Ятаган – це окремий вид зброї який використовували яничари , що складали військову одиницю Османської імперії та козаки , які воюючи із татарами перехоплювали цю зброю. За часів існування Задунайського Коша, цей різновид холодної зброї став більш поширеним серед запорожців.

Ця зброя була пристосована для сильних ріжучих ударів і для нанесення уколів. Характерною особливістю ятаганів був клинок з вгнутим лезом і вигнутим вістрям. Руків”я його теж було нетиповим для шабель , оскільки складалося з двох плашок виготовлених з моржового бивня або з слонової кістки чи з металу. Навершя руків’я мало дивне роздвоєння у вигляді «вуха».

Тому із переходом козаків під протекцію Османської імперії вони почали більше використовувати ятагани але і шабля само собою не зникла із вжитку.

2.2 Спеціалізація козаків

Козацьке військо за часів Нової та Задунайської Січі все ще не мало повноцінного поділу на роди зброї , як це було в тогочасних регулярних військах Європи. Поряд із цим поступово виявляється певна спеціалізація козаків.

При цьому , як в Новій , так і Задунайських Січах козаки найуспішніше вели бій в якості піхоти. Козацька піхота була добре озброєною. Козак мав за озброєння мушкет або рушницю , шаблю й ратище. Це все тому що козак-піхотинець мав на озброєння холодну і вогнепальну тому в той час коли західноєвропейські війська мали один вид озброєння тому могли вести лише наступальну або оборонну функцію а оскільки в Європі на той час було поширено поділ підрозділів піхоти на пікінерів та мушкетерів , тому воїн мав виконувати лише одну функцію (оборонну чи наступаючу) тому козаки мали чимало переваг оскільки використовували зброю як в оборонну так і наступаючу функцію.[37]

Тому такий вид боєздатності військ був набагато ефективним на той час і тому ця боєздатність козачого війська була пристроєна для війни із добре боєздатним на той час татарсько-турецьким військом.

Козацька кіннота

Козаки були популярними як піший вид військ і тому кавалерія була мало поширеним явищем серед козаків , оскільки не кожен козак міг позволити собі коня , і тому саме формування кавалерії , як рід військ почалось в п’ятдесятих роках XVIIстоліття , до того ж часу козацька кавалерія значно поступалась полякам і татарам. Тому й не дивно що така ситуація з кіннотою , в значній мірі, призвела до того що Хмельницький заключав договори із Кримським Ханством , яке мало на той час найкращу легку кінноту у Східній Європі.

Козацька кіннота формувалась і розвивалась , як мобільний рід військ. Саме тому козацька кіннота була легкою , що дозволяло її маневрувати на полі бою. Історики порівнюють козацьку кавалерію із попередниками , а саме між драгунами , гусарами і уланами.

Козацька кавалерія також була добре озброєна , а саме кінний козак озброювався мушкетом , шаблею та ратищем й чотирма пістолетами тобто тією ж зброєю як і піхота.

Що стосується використання та дії козацької кавалерії то спочатку ця військова одиниця не вела самостійних військових операцій , тобто кіннота опиралася у своїх діях на козацький табір , проте з часом кіннота еволюціонувала і протягом XVIIIстоліття , по мірі ліквідації козацького устрою то деякі козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини було перетворено у регулярні гусарські полки російської армії.[38]

Козацьку кавалерію як і російську кавалерію реформували згідно того періоду. Реформування російської армії в 1732 році в період «реформ Б.Х.Миниха» у російського військового командування виникла ідея перетворення іррегулярного козацькі частини в регулярні драгунські під командуванням стройових офіцерів проте ця ідея не була реалізованою. Проте чин козацького бригадира був присвоєний І.М. Краснощекова за указом імператриці Анни Іванівни від 16 березня 1738 року.

Іншу ідею уніфікації козачого військового ладу висловив наказний отаман С.Д. Ефремов , який представив в 1765 році до Військової колегії проект створення козацьких полків як постійних військових підрозділів. Всього передбачалось створити 20 постійних козацьких полків у складі 600 шабель , давши їм однакове обмундирування і назви по станицях , проте і цей проект не був реалізований.[39]

Число формованих полків залежало від потреб російського військового командування і не завжди було постійним. Тому в XVIIIстолітті сотні почали іменуватись , як полки , а на чолі полків стояли полковники.

Згідно військовому статуту складеному в 1755 році кіннота здійснювала відображення флангових обходів , відволікаючі маневри , прорив побудов противника в слабкому місці а також переслідування відступаючого противника. Козачі з”єднання згідно статуту в основному включалися до складу зведених кавалерійських з”єднань , при цьому козакам відводилися допоміжна роль. Спільні дії з важкою кіннотою підвищувало бойову виучку козацьких частин. Тому до кінця XVIIIстоліття , остаточно визначилися традиційні козацькі методи ведення бою.

Що стосується ведення бою козацькими кавалеристами , то їхні дії характеризувалися високою маневреністю на полі бою і стрімкістю фронтальних атак , а також широким використанням ударів у фланг і в тил противника.

У наступі козаки діяли «лавою» або зімкнутою кінною масою. Лава – представляла собою бойовий порядок кавалерії , який мав на меті розладнати зімкнуті бойові побудови противника або прикрити маневр власних військ. При використанні цього прийому бою проводилась стрімка атака розгорнутим ладом , притому що лава складала в себе передову частину кількість якої становив 1-2 сотні від полка , що розташовувалось за нею підтримку і резерви. При цьому лава відрізнялася значною маневреністю , а також її наступ часто підтримувалося мушкетним вогнем , при цьому частина стрільців для цього спішувалась , а частина вела вогонь із сідел. В потрібний момент лава могла розділятися на кілька груп для обходу противника і одночасної атаки в декількох напрямках.[40]

Козацька кіннота використовувала різні методи проти противника , а саме тактичний прийом – «ятір». Тактичний прийом полягав у тому що частина козаків помилковим відступом заманювала противника в засідку , в кращому випадку це був тісний прохід в якому інші козаки атакували його з усіх боків.

Що стосується оборони козаки спішувалися і відбивали атаку ворога вогнем стрілецької зброї та артилерії після чого атакували його в кінному строю.

У другій половині XVIIIстоліття козачі з”єднання ще не мали одностайного озброєння і форми , тому що козаки виступали на війну споряджуючись і обмундировуючись за власний рахунок. А також козацька кавалерія вела розвідувальну службу про це свідчить те що : «Мініх 1736 року завчасно відправив в Січ запорожців для організації спостереження за рухом турецьких і татарських сил в районі Очакова та Бендер , а особливо за діями Білгродської і Буджацької орд».[41]

Артилерія

Артилерія – це рід військ та вид вогнепальної зброї , який призначався для ураження противника та руйнування його оборонних споруд за допомогою вражаючих елементів великої ваги та розмірів – ядра тощо.[42]

Гармати козаки захоплювали в татарських і турецьких містах , а також гармати потрапляли до козаків внаслідок повстань та захоплення дворянських замків , проте не лише так вони получали гармати , оскільки гармати їм надавали правителі тих держав , які бажали залучити запорожців на свою службу. На превеликий жаль власного виробництва гармат козаки не мали. Тому кількість гармат , які перебували в козацькому війську , не перевищували 20-30 одиниць.

Артилерія , яка використовувалось у козацькому війську , в переважній більшості була малокаліберною і це було пов’язано з тим , що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому й не дивно , що використовувались легкі гармати. А крім того ні Російська імперія ні Польща не були зацікавлені в озброєнні великокаліберними гарматами.

У козацькому війську використовувались чотири види гармат : мортири , мідні гармати , залізні ковані й чавунні гармати. Це були невеликі за своїм розміром гармати , що забезпечувало козацькому війську рухливість під час військового походу.

Мортири – ця гармата діаметром та являла свого роду мідну ступку завдовжки 100 мм., та діаметром 90 мм. , її калібр становив 40 мм.,

Мідні гармата – була різного розміру , але мала однакові пропорції: довжина 5 , зовнішній діаметр 4 і калібр одна чверть довжини; а з глухої сторони вони мали шпиль завдовжки півтори чверті.

Залізна гармата – зброя мала залізну ковану трубу, яка скріплювалась вісьмома залізними кільцями й була відкрита з обох кінців , до одного з яких кріпилися залізні дужки, на які і вкладалися зарядні ящики. Довжина трубки становила 640 мм., а самого ящика – 240 мм. В результаті довжина усієї гармати становила 880 мм., ширина ящика з верхнього кінця – 175 , а з нижнього – 110 мм. Товщина стінок цієї гармати становила 20 мм., а калібр мав розмір 60 мм.

Чавунна гармата – складається із чавунного ствола з хвостом та підставки для прицілу. Довжина ствола становила 640 , а хвоста – 120 мм , в результаті загальна довжина становила 760 мм. Діаметр з казенної частини у такій гарматі становило 160 , а при дулі 120 мм. Чавунна гармата мала калібр 55 мм.

Гармати надавалися усім козацьким загонам , у тому числі й пішим. У Січі існували особливі військові чини , що командували артилерією. А саме це були – пушкарі. Для її зберігання відводилось спеціальне приміщення – пушкаря. Оскільки основним супротивником козаків були татарська орда , збройні сили яких відзначались великою рухливістю , тому такою ж мала бути й козацька артилерія. І лише окремі гармати важили по 100 кілограм і на мою думку їх використовували для оборони власних укріплень.

У запорожців часто практикувалось спішування кінноти та дії піхоти з артилерією і дії кінноти у пішому строю. Такі ж самі тактичні прийоми запозичували в козаків сусідні держави.[43]

Тому козаки володіли різними типами зброї і були добре пристосовані до ведення бою із татарською кавалерією. І можна стверджувати що їхній тип ведення бою є унікальним явищем цього часу , оскільки саме козаки вплинули на послаблення Османської імперії.

Тому можна зробити висновок , що артилерія як різновид військ був постійним родом війська і набув найбільшого поширення на запорізькій Січі. Це враховуючи той факт , що на Січі не виготовляли артилерій ну зброю , тобто ця зброя була козацьким трофеєм захопленим у поході чи подаровані державою, що симпатизувала козакам.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем , а саме військовий потенціал і адміністративний устрій Нової Січі та Задунайського Коша. На мою думку є доречним вивчати цю тему сьогодні , оскільки на протязі багатьох століть козацтво відігравало основну роль для України і українців і це наше минуле не дає нам забути проте ким ми є і ким були наші предки в той час. Тому ми дослідили , як були побудовані Нова Січ та Задунайський Кіш та їхній військовий потенціал і їхню роль.

В першому розділі , ми дослідили військово-адміністративний устрій Нової Січі та Задунайського Коша. І дійшли висновків , що Нова Січ і Задунайський кіш зберігали традиційний адміністративно територіальний устрій. Тобто впродовж існування запорозьких січей , козаки відновлювали січ на тих самих засадах , як і попередні військово-адміністративні одиниці.

Проте є спільні і відмінні риси Нової Січі та Задунайського Коша. Нова січ перейняла усі здобутки попередніх Січей , а саме військово-адміністративну форму управління та розмежування , що було і в Задунайськім Коші , але під протекторатом Туреччини козакам не вдалось досягнути військової могутності , як це було за існування Запорізької Січі у складі Російської імперії чи Речі Посполитої. Проте в двох військово-адміністративних одиницях були свої плюси і мінуси , а саме розташування російського гарнізону в Новій Січі , що основною мірою заважало козакам , які зберігали військову автономію у складі Російської імперії. Зовсім протилежна ситуація відбувалась у задунайських козаків , які не були під наглядом турецького гарнізону.

Козаки Задунайського Коша намагались відбудувати Січ на традиційному адміністративно-територіальному устрої Нової Січі із демократичним підмурівком але Задунайський Кіш був лише примарною копією Нової Січі , оскільки не було поділу війська на: піхоту , кавалерію та артилерію , що свідчить про слабкість війська. Тому основним родом війська на Задунайськім Коші залишалась піхота , при тому кавалерія і артилерія задунайськими козаками не застосовувалась у бойових зіткненнях. Тут варто зазначити , що артилерія , що було постійним родом військ ще за часів Богдана Хмельницького , то задунайські козаки не мали за озброєння артилерій ну зброю , що ще раз доказує про слабкість Коша.

В другому розділі , ми дослідили військовий потенціал Нової Січі та Задунайського Коша. Тут ми детально дослідили озброєння козаків , яку вони використовували в XVIIIстолітті. А також ми детально розподілили рід військ і яку тактику використовували ці війська , а саме піхота , кавалерія , і артилерія. Тому тут можна стверджувати , що козацький військовий потенціал в той час перебував на високому рівні і мало чим поступався європейським дисциплінованим військам.

Проте досліджуючи Задунайський Кіш , ми дійшли цікавих висновків , а саме Задунайський Кіш хоч і намагався зберегти військово-адміністративний устрій і військовий потенціал притаманний Новій Січі , проте перебуваючи на території Османської імперії – почали служити турецькій владі і на протязі часу вони переймали від Османської імперії форму адміністративно територіального устрою , а саме він складався із сейменів , а також задунайські козаки перейняли за озброєння турецьку зброю , а саме турецький ятаган та інші.

Тому ми дійшли висновків , що спільними рисами Нової та Задунайської Січей – є поділ на курені , обрання кошових і курінних отаманів , а також старшину , було збережено демократичний спосіб ведення справ , тобто надавалось право голосу кожному козакові.

Відмінними рисами були сконцентрованість козацького війська навколо однієї Нової Січі , а не розпорошення по території Османської імперії усіх козацьких загонів , що не могли сформувати повноцінного з”єднання для створення Січі. А також головним родом військ в Задунайського Коша залишалась козацька піхота , без кавалерії та артилерії і це при тому що на Новій Січі були притаманні усі три роди сухопутного війська , а не одна , яка мала контролювати кордони Османської імперії і служити в гарнізоні.

Список літератури:

1. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIIIст. /Передмова. В. С. Мороза – Дніпропетровськ: Січ , 2004. – 229 с.

2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К.:Либідь, 1993. – 288 с.

3. В. А. Голобуцкий., Запорожскоє казачество – К. : Вища шк., 1994. – 539 с.

4. Витоки козацтва, Режим доступу до: «http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/dan_berest-vytoky_kozactva/6.html» (дата звернення 29.04.2015).

5. Військова Служба в XVIIIстолітті, Режим доступу: «http://klin-demianovo.ru/http:/klin-demianovo.ru/novosti/69480/voennaya-sluzhba-kazakov-v-xviii-veke/» (дата звернення 26.04.2015)

6. Дорошенко Д. І. – Нарис історії України в 2-х томах. Том II(від половини XVIIстоліття). – К.: Глобус, 1992. – 349 с.

7. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Д.: ПП « Ліра ЛТД», 2007. – 380 с.

8. Зброя козаків, Режим доступу «http://ukrcossacks.at.ua/index/zbroja_kozakiv/0-23» ( дата звернення 23.04.2015)

9. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т./ Редкол.: В. А. Смолій (відп. Ред.) та ін. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – 800 с.

10. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – 576 с.

11. Козацька артилерія, Режим доступу «http://mamay.ucoz.com/publ/kozacka_slava/kozacka_artilerija/2-1-0-8» (дата звернення 27.04.2015)

12. Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIXст.) / В. Смолій (відповідальний редактор). – К.; Запоріжжя, 1998. – 252 с.

13. Кулинский А. Русское холодное оружие XVII – XX вв. В 2 томах. – Т. 1. – СПб.: Атлант, 2001. – 383 с.

14. Лівобережне козацьке військо, Режим доступу до сайту : «http://geum.ru/doc/work/74031/10-ref.html» (дата звернення 24.04.2015)

15. Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали: Іст. Розповіді про запорізьких козаків / Худож.-оформлювач К. Д. Ткаченко. – Дніпроетровськ: Промінь, 1990. – 302 с.

16. Озброєння козаків, Режим доступу: «http://www.sich.in.ua/index.php?module=articles&act=show&c=3&id=35 » ( дата звернення 23.04.2015).

17. Опис України / Боплан, Гійом Левассер де. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П. Меріме / Пер. з фр., приміт. та преді. Я. І. Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.

18. Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі /Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака. – К.: Либідь, 1994. – 768 с.

19. Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. І авт.. приміт. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.

20. Севченко Андрій, «Козацьке військо» // Режим доступу до сайту «http://getm.io.ua/s101647/kozacke_viysko» ( дата звернення 26.04.2015)

21. Сушинський , Богдан Іванович Всесвітня козацька енциклопедія / худ. оформлення О. П. Чередниченко. – Одеса : «Видавничий дім ЯВФ», 2007. – 570 с.

22. Тоїчкін Д. Козацька Шабля XVII-XVIIIст.: історико-зброєзнавче дослідження / Інститут історії України НАН України. – К.: ВД «Стилос» , 2007. – 368 с.

23. Шерер , Жан-Бенуа Літопис Малоросії , або Історія козаків запорожців. : Пер. з фр. В. В. Коптілов – К.: Укр. Письменник , 1994. – 311 с.

24. Яворницький Д. І. – Історія запорізьких козаків/Пер. з рос. І. І. Сварника; Упоряд. Іл. О. М. Апанович; Художник. В. М. Дозорець. – Львів: Світ, 1990. – 319 с.


[1]Яворницький Д. І. – Історія запорізьких козаків/Пер. з рос. І. І. Сварника; Упоряд. Іл. О. М. Апанович; Художник. В. М. Дозорець. – Львів: Світ, 1990. – 319 с.

[2] Скальковський, Аполлон Олександрович. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького : пер. с рус. / Аполлон Олександрович Скальковський; Наук. ред. Г. К. Швидько; Передм. І комент. Г. К. Швидько; Пер. Т. С. Завгородня. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 680 с.

[3] Крипякевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., Історія Українського війська. Т. I. (Упорядкування, покажчики Б. З. Якимовича. – 5-е вид., змін. і доп. – Київ: Варта, 1994, 384 с.

[4]В. А. Голобуцкий., Запорожскоє казачество – К. : Вища шк., 1994. – 539 с.

[5]Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Д.: ПП « Ліра ЛТД», 2007. – 380 с.

[6]Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі /Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака. – К.: Либідь, 1994. – 768 с.

[7]Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. І авт.. приміт. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.

[8] Дорошенко Д. І. – Нарис історії України в 2-х томах. Том II (від половини XVIIстоліття). – К.: Глобус, 1992. – С. 232

[9]Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIX ст.) / В. Смолій (відповідальний редактор). – К.; Запоріжжя, 1998. – С. 150

[10] Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т./ Редкол.: В. А. Смолій (відп. Ред.) та ін. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – С. 609

[11] Дорошенко Д. І. – Нарис історії України в 2-х томах. Том II (від половини XVIIстоліття). – К.: Глобус, 1992. – С. 231

[12] Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIX ст.) / В. Смолій (відповідальний редактор). – К.; Запоріжжя, 1998. – С. 151

[13] Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Д.: ПП « Ліра ЛТД», 2007. – С. 30

[14] В. А. Голобуцкий., Запорожскоє казачество – К. : Вища шк., 1994. – С. 342

[15] Витоки козацтва , Режим доступу: «http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/dan_berest-vytoky_kozactva/6.html» (дата звернення 29.04.2015).

[16] Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Д.: ПП « Ліра ЛТД», 2007. – С. 31

[17] Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. І авт.. приміт. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – С. 56

[18] Опис України / Боплан, Гійом Левассер де. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П. Меріме / Пер. з фр., приміт. та преді. Я. І. Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – С. 67

[19] Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К.:Либідь, 1993. – С. 254-255

[20] Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі /Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака. – К.: Либідь, 1994. – С. 682

[21]Сушинський , Богдан Іванович Всесвітня козацька енциклопедія / худ. оформлення О. П. Чередниченко. – Одеса : «Видавничий дім ЯВФ», 2007. – С. 149

[22]Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIX ст.) / В. Смолій (відповідальний редактор). – К.; Запоріжжя, 1998. – С. 191

[23] Яворницький Д. І. – Історія запорізьких козаків/Пер. з рос. І. І. Сварника; Упоряд. Іл. О. М. Апанович; Художник. В. М. Дозорець. – Львів: Світ, 1990. – С. 58

[24] Опис України / Боплан, Гійом Левассер де. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П. Меріме / Пер. з фр., приміт. та преді. Я. І. Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. –

[25]Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIX ст.) / В. Смолій (відповідальний редактор). – К.; Запоріжжя, 1998. – С. 200

[26] Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали: Іст. Розповіді про запорізьких козаків / Худож.-оформлювач К. Д. Ткаченко. – Дніпроетровськ: Промінь, 1990. – С. 283

[27]Озброєння козаків, Режим доступу : «http://www.sich.in.ua/index.php?module=articles&act=show&c=3&id=35» ( дата звернення 23.04.2015).

[28] Зброя козаків, Режим доступу : «http://ukrcossacks.at.ua/index/zbroja_kozakiv/0-23» ( дата звернення 23.04.2015)

[29] Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. І авт.. приміт. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – С. 81

[30] Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – С. 292

[31]Лівобережне козацьке військо – Режим доступу: «http://geum.ru/doc/work/74031/10-ref.html» (дата звернення 24.04.2015)

[32] Тоїчкін Д. Козацька Шабля XVII-XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження / Інститут історії України НАН України. – К.: ВД «Стилос» , 2007. – С. 158

[33] Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – С. 289

[34] Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. І авт.. приміт. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – С. 81

[35] Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – С. 290.

[36] Кулинский А. Русское холодное оружие XVII – XX вв. В 2 томах. – Т. 1. – СПб.: Атлант, 2001. – С. 34

[37] Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – С. 293.

[38]Севченко Андрій, Козацьке військо. Режим доступу: «http://getm.io.ua/s101647/kozacke_viysko» ( дата звернення 26.04.2015)

[39] Військова Служба в XVIII столітті – Режим доступу : «http://klin-demianovo.ru/http:/klin-demianovo.ru/novosti/69480/voennaya-sluzhba-kazakov-v-xviii-veke/» (дата звернення 26.04.2015)

[40] Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – С. 292

[41] Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. /Передмова. В. С. Мороза – Дніпропетровськ: Січ , 2004. – С. 155

[42] Козацька артилерія, Режим доступу: «http://mamay.ucoz.com/publ/kozacka_slava/kozacka_artilerija/2-1-0-8» (дата звернення 27.04.2015)

[43] Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі/ Леонід Косенко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. – 285.

Источник: портал www.KazEdu.kz

Другие материалы

  • История Украины
  • ... , авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського ...

  • Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання
  • ... ї розвиваються у напрямі довершеності, найглибшого відображення потреб, інтересів української нації, держави. 11. Практичний досвід стверджує, що сільська Адамівська школа козацько-лицарського виховання може (і повинна!) бути центром духовного життя, берегинею духу села, але для цього їй потрібно ...

  • Українське козацтво. Запорозька Січ
  • ... над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами. б) Утворення Запорозької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально ...

  • Заснування та розвиток міста Арциз у ХІХ столітті
  • ... губернатором південної Бессарабії. РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК МІСТА В ХІХ СТОЛІТТІ Дати заселення німецькими і польськими колоністами нашого краю: Париж 1816, Альт Арціг 1816, Ней Арциз 1824, Брієниі 1816, Фріденсталь 1833, Гофнунгсталь 1842. [9] У представленому вашій уваз ...

  • Етапи розвитку Запорізької Січі
  • ... позиції З.С. у боротьбі проти агресії татарських, турецьких і польських феодалів, а це сприяло, зокрема, народній колонізації запорізьких володінь. Розширювалися межі запорізької території (на півночі до лівих притоків Дніпра – р. Самари та р. Орелі), зросло населення, розвинулися промисли й торгі ...

  • Ліквідація царизмом Запорізької Січі та її наслідки
  • ... окупованої запорозької території був поставлений полковник Н. Норов. 3. Наслідки зруйнування Запорізької Січі Проте Г. Потьомкін дуже цінував запорожців як важливу у війнах з турками і татарами військову силу. Після ліквідації Січі він планував створити із запорожців нове військо, яке було б ...

Каталог учебных материалов

Свежие работы в разделе

Наша кнопка

Разместить ссылку на наш сайт можно воспользовавшись следующим кодом:

Контакты

Если у вас возникли какие либо вопросы, обращайтесь на email администратора: admin@kazreferat.info