Теоретичні підходи до дослідження проблеми креативності

Узнать стоимость написания работы

Зміст

Вступ. 2

Розділ 1 Теоретичні підходи до дослідження проблеми креативності 4

1.1. Визначення поняття «креативність». 4

1.2. Креативність в онтогенезі та вікові особливості її розвитку. 9

Розділ 2 Критерії та методи оцінки креативності 14

2.1 Критерії оцінки креативності у різних психологічних теоріях. 14

2.2. Методи оцінки креативності 18

Висновки. 22

Література. 23


Вступ

Ми живемо у еру нанотехнологій, коли наука і економіка розвиваються за рахунок одна одної. Наука актуалізує проблеми сучасного суспільства і вирішує їх. Ми перебуваємо у постійному русі і зіштовхуємося з труднощами, що стають з кожним днем все складніше і все більш незвичними. Знаходячи нові способи вирішення проблем ми відмовляємося від прямолінійного мислення і все рідше користуємося традиційними підходами. Саме з цього виникає наукове пізнання через вибір незвичної точки зору на, здавалося, звичні речі. Ми зробили величезний крок у розвитку людства і щоб зробити ще один нам життєво необхідна креативність.

Застосування креативного способу мислення – питання виживання у сучасному суспільстві. Він цікавить дослідників не лише у науковому контексті, а й у прикладному аспекті. Він необхідний у багатьох сферах професійної діяльності (PR, HR, IT та інше) і у повсякденному житті. У цьому і полягає соціальна актуальність даного питання.

Зараз існує безліч підходів до розуміння поняття креативності. Якщо Дж. Гілфорд і П. Торренс вважали, що це здатність до дивергентного мислення, то Ф. Баррон розглядав її як наслідок процесів уяви та символізації. Р. Стенберг наголошує на важливості утворення «продуктивних метафор», а С. Меднік висвітлює креативність, як здатність виходити за межі стереотипних асоціацій і оперувати більш широким семантичним полем.

Ф. Баррон та Х. Гарднер пов’язують креативність з цілепокладанням та вважають, що творчий процес – це свідома і цілеспрямована форма діяльності, спроба розширити наявні межі знань та усунути обмеження.

Наукова актуальність полягає у тому, що аналіз наукових робіт показав, що вивчення поняття «креативність» знаходиться на етапі становлення та характеризується багатоаспектністю, суперечливістю, різноманіттям концепцій, гіпотез, теоретичних та емпіричних знань. Тому важливо проаналізувати накопичений науковий досвід задля висвітлення подальших напрямів розвитку цієї галузі.

Мета: визначення основних психологічних підходів вивчення креативності та методів і критеріїв її оцінки.

У ході роботи ми ставимо перед собою наступні задачі:

1) Здійснити теоретичний аналіз проблем визначення креативності та закономірностей її розвитку.

2) Проаналізувати підходи до виокремлення критеріїв оцінки креативності.

3) Описати класичні та сучасні методи вивчення креативності.


Розділ 1
Теоретичні підходи до дослідження проблеми креативності

1.1. Визначення поняття «креативність»

Для розуміння того, які виокремлюються критерії оцінки та методи для дослідження креативності, нам необхідно детальніше розглянути розуміння цього поняття у науковій літературі.

З моменту виникнення наукового інтересу і до сьогодення проблема креативності викликає безліч дискусій та суперечок у колі дослідників.

Вивчення цього поняття тісно пов’язано з розвитком у психології теорії творчості, творчої особистості, творчого мислення та творчих здібностей. Можна зауважити, що у процесі збагачення наукового знання щодо категорії «креативність» у психологічних дослідженнях, розширюється і поле значень цього поняття.

Дружинін В.М. зазначав, що творчість означає створення нового, яким може бути як перетворення у свідомості і поведінці людини, так і продукти її діяльності [2; 167]. Тобто, якщо творчість розглядається як специфічний процес, що призводить до створення нового, то креативність висвітлюється як потенціал, внутрішній ресурс людини.

Проте науковці і досі не досягли єдиної точки зору щодо того, чи існує креативність взагалі, або вона лише науковий конструкт. Існує безліч підходів до визначення креативності, тому майже неможливо вивести єдине узагальнене визначення.

А. Ребер у Великому тлумачному психологічному словнику дає наступне визначення:

Креативність – це розумові процеси, які призводять до вирішення, ідей, осмислення, створення художніх форм , теорій чи будь-яких продуктів, що є унікальними та новими [10].

У Великому психологічному словнику поняття трактується інакше:

Креативність – це творчі здібності людини, які можуть проявлятися у мисленні, почуттях, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом і/або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення [7].

Ці визначення є узагальненими, вони вбирають у себе найважливіші елементи кожної теорії, але не висвітлюють їх у цілому. Тому розглянемо які існують підходи до визначення креативності.

Феномен креативності, як зазначалось раніше, розглядався багатьма вченими, що спричинило різні думки щодо загального визначення.

Вперше термін «креативність» (від лат. creatio – створення) використав у 1922 році Д. Симпсон для визначення здатності відмовитися від стереотипних способів мислення. Але цілеспрямоване активне вивчення креативності почалося лише у 50-их роках ХХ столітя.

Перші кроки у дослідженні цього питання були зроблені ще у 20-30 роках ХХ століття відомими дослідниками інтелекту Ч. Спірменом і Г. Волласом.

Креативність за Ч. Спірменом – це сила людського розуму, що створює новий зміст шляхом зміни і створення нових зв’язків.

Ці дослідники притримувались точки зору, що креативність є характеристикою, що взаємопов’язана з інтелектом і рівень їх розвитку корелює.

Раніше це питання не розглядалось як окреме явище. Біхевіоризм, як структуалізм і функціоналізм, не брали до уваги креативність взагалі та не висували ніяких нових ідей, що мали значення в контексті її дослідження. Гештальт-психологія розуміла креативність як інтуїтивний процес та розглядала її як творчий компонент інтелектуальних здібностей. Психоаналіз розглядав креативність як різновид невротичного мріяння і пов’язував з проявами інфантилізму. Але усі вони не визначали її як окреме функціональне утворення.

Найбільш відомим дослідником у цій галузі вважається Дж. Гілфорд, який висунув шістнадцять критеріїв креативності та об’єднав їх у поняття «дивергентного мислення» та виділив, за аналогією з IQ, коефіцієнт креативності Cr . Науковець притримувався думки, що креативність мало пов’язана з інтелектом і визначається незалежними факторами. У даному випадку це дивергентність мислення. Цей підхід виник на противагу попередньому і це була перша спроба виокремити креативність як окрему структуру, але вона ще не була повністю відірвана від інтелекту. Гілфорд є ідеологом вивчення креативності і можна сміливо сказати, що більшість теорій щодо креативності були створені або на підтвердження точки зору Гілфорда, або задля її спростування.

Прибічник Гілфорда Е. Торренс визначив це поняття як загальну здібність, яка базується на констеляції загального інтелекту, особистісних характеристик і здатності до продуктивного мислення.

Д.Б. Богоявленська робить спробу «виокремлення єдиного критерію творчого потенціалу особистості» [1]. Вона визначає як особливість інтелекту чи рівень мислення, як якісну визначеність вищого рівня інтелектуальної активності, що є соціально обумовленим явищем, яке розвивається у діяльності. Але це розглядається через призму особистості. Існує особистість, що володіє певною мотивацією і рисами. Інтелектуальна обдарованість виступає у якості необхідної, але недостатньої умови креативності. Головну роль у детермінації відіграє мотивація, цінності та особистісні риси [3].

Це є наступний підхід до визначення креативності як риси особистості.

До плеяди науковців, зо притримуються цього підходу відносяться також А. Маслоу, який розглядає креативність як особливий спосіб взаємодії з реальністю, головною рисою якого є спонтанність, незалежність від умовностей і обмежень культури, які властиві дітям. А. Адлер розуміє креативність як спосіб компенсації комплексу неповноцінності, а Р. Ассаджиолі як процес сходження особистості до «ідеального Я».

Через кризу попередніх двох підходів у наш час виникає погляд на проблему креативності під іншим кутом. Її визначають за Ф. Вільямсом з точки зору інтегративної характеристики особистості, що об’єднує у собі когнітивно-інтелектуальні та мотиваційно-особистісні фактори [12].

На думку Л.Б. Єрмолаєвої-Томіної, оптимальне співвідношення інтелекту і творчості лежить в основі креативності як особистісного утворення. А.В. Морозов виходить з системного трактування креативності як ціннісно особистісного, багаторівневого утворення.

Цікаво ще й те, що ряд науковців виділяє окрім креативності деякі конструкти, які її замінюють. Наприклад, Е. Кроплі виокремлював окрім креативності «псевдокреативність» та «квазікреативність». Псевдокреативність має характер нонконформізму, бажання перевернути все «догори дригом». Така новизна, на його думку, не має ніякого відношення до креативності. Кавазікреативність співвідноситься з істинною креативністю високим рівнем фантазії, але виникає проблема зв’язку з реальністю. Це креативність сновидінь чи мріянь у реальності.

Також розглядають креативність з точки зору корисності. Наприклад, якщо розглядати це безвідносно, то важко відокремити креативні ідеї від ексцентричних чи шизофренічних, які також вирізняються оригінальністю, але при цьому абсолютно неефективні.

На сьогоднішній день у психології існує декілька теоретичних підходів щодо розуміння поняття «креативності» та її структури:

1. Рівень розвитку креативності залежить від рівня розвитку інтелекту;

2. Креативність мало залежить від інтелекту, а визначається такими незалежними факторами, як чутливість до побічного продукту діяльності (Я. А. Пономарев), дивергентне мислення (Дж. Гілфорд),чутливість (сензитивність) до проблеми (П. Торренс);

3. Рівень креативності визначається насамперед особистісними рисами;

4. Креативність – інтегративна характеристика особистості, обумовлена взаємодією когнітивно-інтелектуальних і мотиваційно-особистісних факторів [3].

Важливо зазначити, що у наш час проблема чіткого визначення креативності стоїть не так гостро як століття тому. У ХХІ ст. психологи більш стурбовані розробкою достовірних методів, які дозволять виміряти саме креативність. Ще чимала увага науковців направлена на питання розвитку креативності як необхідного фактору існування у сучасному світі.

Багато вчених у рамках різних психологічних теорій намагалися дати найбільш повне визначення креативності, але зараз існує безліч визначень цього поняття. Вони умовно розподіляються на чотири теоретичні підходи щодо розуміння поняття «креативності» та її структури. У ХХІ столітті саме розуміння креативності як інтегративної характеристики особистості знайшло найбільше прихильників серед сучасних науковців.


1.2. Креативність в онтогенезі та вікові особливості її розвитку

Розуміння того, як розвивається креативність в онтогенезі та особливостей її розвитку важливе для того, щоб розглядати критерії та методи її оцінки.

Якщо ми визнаємо існування креативність як явище, то необхідно відслідкувати процес її виникнення.

Спроби виявити спадковий фактор розвитку креативності були у роботах науковців, що належали до радянської школи диференційної психології. Вони стверджують, що в основі цього явища лежать задатки. Вони використовували об’єктивні (апаратні) методи (ЕЕГ, ПЕТ, МРТ, апаратно-програмні комплекси та інше).

Л. І. Полтавцева відмічала взаємозв’язок між темпераментом та творчими здібностями.

Акцентуючи увагу на несвідомих процесах у творчості, досліджується функціональна асиметрія мозку (В.С. Ротенберг, С.М. Бондаренко, Р.М. Грановський та інші). Згідно з цим підходом індивід з переважаючою лівопівкульною стратегією мислення повинен бути менш креативним, а з переважаючою правопівкульною стратегією – більш творчо продуктивним.

Пов’язати креативність зі спадковими факторами намагалися не один раз. Але навіть при наявності певних біологічних характеристик і особливостей індивіда спадковість може мати різні сценарії розвитку. І якщо припустити, що в умовах лабораторного експерименту існують данні, що підтверджують наявність у високреативних високого рівня уратів в крові, поганого «відсіювання» ідей, збільшеного розміру задньої частини лівої верхньої скроневої звивини planum tenporale, то їх критично бракує для того, щоб пояснити виявлення креативності, яке ми бачимо у мистецтві [5].

З огляду на це варто розглянути також соціальні фактори розвитку креативності.

В. М. Дружинін вважає, що креативність є властивістю, яка актуалізується лише тоді, коли це дозволяє довкілля. Для формування креативності необхідні наступні умови:

1. Відсутність зразка регламентованої поведінки;

2. Наявність позитивного зразка творчої поведінки;

3. Створення умов для наслідування творчої поведінки;

4. Соціальне підкріплення творчої поведінки [2].

Узагальнюючи, можна сказати, що на формування креативності впливають:

1. Соціально-середовищі фактори;

2. Індивідуально-типологічні особливості;

3. Особистісні особливості.

Соціальні фактори забезпечують формування стильових конструктів взаємодії індивіда з суспільством і довкіллям; індивідуально-типологічні особливості особистості виступають у якості задатків та творчих здібностей індивіда; особистісні (психологічні) особливості детерміновані нейродинамічним і нейрофізіологічним статусом, віддзеркалюють суб’єктивні психічні стани, темпераментальні і характерологічні особливості індивіда [6].

Розглянемо більш детально як саме розвивається креативність в онтогенезі.

Загалом розвиток креативності на кожному етапі є неоднаковим для кожної особистості. На це впливає сприятливість навколишнього соціального середовища.

Сутністю креативності є створення нового, оригінального продукту, незалежно від його оцінки.

Для креативності, як і для багатьох інших психологічних якостей, існує сензитивний період – обмежений період часу у розвитку індивіда, протягом якого ця якість розвивається і проявляється найбільш активно, якщо дозволяє середовище. Для креативності цей період знаходиться у рамка дошкільного віку [8].

Саме у дошкільному віці проявляється найбільш активно, так як дитина знаходиться в умовах обмеженого знання про навколишній світ і не має певних шаблонів поведінки у деяких ситуаціях, тому саме у цих умовах дитина проявляє найвищій рівень креативності, як способу пізнання довколишнього світу. Але це не є проявленням креативності у чистому вигляді, адже вона ще недостатньо сформована.

Далі дитина потрапляє у нову соціальну середу – школу. У цей період необхідність використання креативності знижується, адже у школі з’являється чітко регламентована модель поведінки та жорстка система вимог до дитини. Це зменшує необхідність у дослідницькому пошуку та креативному вирішенні проблем.

Для того, щоб увійти до суспільства, соціалізуватися, дитина вимушена пожертвувати своєю унікальністю. Оригінальність вирішення задач знижується – оригінальність відповідей у чотири роки відмічається у 50% дітей, а потім їх число падає удвічі з початком відвідування школи [8].

Д.Б Богоявленьска на підставі експериментальних відмічає, що далі розвиток та становлення креативності відбувається не лінійно, а має два піка: найбільш яскравий сплеск спостерігається у віці десять років, а другий припадає на підлітковий вік [1].

У подальшому розвиток креативності є індивідуальним і закономірностей її розвитку відстежити важко, адже на це впливають безліч факторів. Наприклад, рівень сформованості креативності у дитинстві, коло професійних інтересів, оточення, рівень освіти та інше.

Варто зауважити, що креативність динамічний процес. Він схильний до розвитку, а також до втрати вже набутих характеристик.

Можна підсумувати, що розвиток креативності у більшій мірі залежить від соціального фактору, аніж від спадкового. На нього впливають соціально-середовищні фактори, індивідуально-типологічні та особистісні особливості. Сензитивним періодом для розвитку креативності є дошкільний вік. В онтогенезі спостерігається два піка розвитку креативності, а саме у десять років та у підлітковому віці. Подальший розвиток креативності не є чітко періодизованим і залежить від сукупності факторів. Сама креативність, як властивість, схильна до прогресивного розвитку та деградації.


Висновки до Розділу 1:

Питання щодо креативності розглядається у рамках психології теорії творчості, творчої особистості, творчого мислення та творчих здібностей

Існують різні теоретичні підходи щодо розуміння поняття «креативності» та її структури: креативність у взаємозв’язку з інтелектом, креативність, що визначається через ряд незалежних факторів (дивергентне мислення, чутливість до побічного продукту діяльності, до проблеми тощо), креативність як особистісна риса та креативність як інтегративна характеристика особистості.

Сучасні дослідження креативності пов’язані саме з розумінням креативності як інтегративної характеристики особистості, що обумовлена взаємодією когнітивно-інтелектуальних і мотиваційно-особистісних факторів.

На розвиток креативності впливає сукупність факторів, а саме соціально-середовищний, індивідуально-типологічні й особистісні особливості. Психологи стверджують, що найбільший вплив здійснює саме соціально-середовищний фактор.

Найбільш активно, на думку Д.Б. Богоявленської, креативність розвивається у дошкільному віці. У подальшому розвитку спостерігається два піки розвитку: у десять років та у підлітковому віці. Розвиток креативності у старшому віці не відрізняється чіткою періодизацією. Креативність є динамічною характеристикою, тому схильна до прогресивного розвитку та деградації.


Розділ 2
Критерії та методи оцінки креативності

2.1 Критерії оцінки креативності у різних психологічних теоріях

Для того, щоб розглянути методи оцінки креативності необхідно розуміти які саме критерії оцінки висувають різні психологічні теорії, що розглядають це питання.

Якщо розглядати виокремлення критеріїв оцінки креативності з витоків цього питання, то важливо згадати роботу Дж. Гілфорда, який поклав початок вивчення цього питання у психологічній площині.

У рамках підходу, що розглядав креативність у зв’язку з певними факторами, зокрема з дивргентністю мислення, Гілфорд виокремив шістнадцять інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них такі як семантична гнучкість, образна адаптивна гнучкість, семантична спонтанна гнучкість, оригінальність, оригінальність, допитливість, здатність до розробки гіпотези, фантастичність та інше.

Пізніше він об’єднав усе це до шість критеріїв креативності, а саме:

1. Здатність до знаходження та постановки проблеми;

2. «Швидкість думки» (кількість ідей, що виникають на одинцю часу);

3. Оригінальність (здатність створювати ідеї, що відрізняються від тих, що традиційні для загалу);

4. Гнучкість (здатність продукувати різноманітні ідеї);

5. Здатність удосконалити об’єкт, додаючи деталі;

6. Здатність до аналізу та синтезу.

Гілфорд розглядав креативність як загальну творчу здібність [4; 157-196].

Айзенк виділяв у якості критерія оцінки креативності рівень психотизму, Шуберг і Сасс виділяли здатність людини використовувати інформацію, що закладена у контексті та об’єднувати її основною ідеєю, Меднік висував ідею легкості асоціювання та здатності зближувати віддалено асоційовані ідеї між собою.

М. О. Холодна виявляє дещо схожий з Гілфордом підхід до виокремлення критеріїв оцінки креативності. Вона ототожнює креативність з дивергентними здібностями і виділяє такі критерії:

1. Швидкість (кількість ідей, що виникають у одиницю часу);

2. Оригінальність (здатність створювати незвичні ідеї);

3. Сприйнятливість (готовність реагувати на незвичні деталі, суперечливі моменти, невизначеність; здатність швидко перемикатись з однієї ідеї на іншу);

4. Метафоричність (здатність працювати у фантастичному «неможливому» контексті) [14; 138-140].

П. Джексон і С. Мессик не виділяли окремих критеріїв до самого феномену креативності, але висували ряд вимог до креативного продукту, шо наголошувало на необхідності комплексного його опису і виносило питання креативності із внутрішньоособистісного на рівень аналізу продукту діяльності.

1. Оригінальність (статистична рідкість);

2. Усвідомленість (виправданість та ефективність використання об’єкта тим чи іншим способом);

3. Трансформація (ступінь перетворення початкового об’єкту на підставі виходу за рамки звичного використання);

4. Об’єднання (утворення цілісного об’єднання елементів досвіду, що дозволяє висловити нову ідею).

О. Є. Тунік розглядала креативність через призму інтегративної характеристики особистості і виокремлює наступні критерії до оцінки креативності, що виокремлюються через призму здібностей, а саме:

1. Сприйнятливість до проблеми;

2. Здатність до синтезу;

3. Здатність до виокремлення спільного та відмінного;

4. Здатність до відтворення невистачаючих деталей;

5. Здатність до прогнозування;

6. Дивергентне мислення [13].

Проте це погляди окремих вчених на дане питання, важливо розглянути також уявлення щодо критеріїв оцінки креативності у рамках різноманітних теорій, що розглядають це питання.

Інтуітивізм, як теорія, що розглядала креативність чи не першою, вважала, що оригінальні та креативні рішення народжуються спонтанно, шляхом інсайту, тому відслідкувати ці процеси неможливо, а тому і виділяти окремі критерії оцінки не має наукового сенсу. Такій підхід був популярний у рамках гештальт-психології

Прихильники теорії несвідомої роботи вважали, що розвиток у сфері свідомості відбувається за рахунок процесів, що відбуваються у несвідомому. Тому вони виділяли критерій як оцінку несвідомого зусилля, що стимулює роботу несвідомого, а також ступінь психічної напруги попередньої роботи. Як менш важливі фактори виокремлювались рівень розвитку уваги, сприйняття та уяви людини. Цей погляд на дане питання відстоювали психоаналітики.

Але ані у гештальт-психології, ані у психоаналізі не виокремлювали креативність як окреме утворення, тому і не висували жорстких вимог до її оцінювання.

Теорія персервації пояснює креативність людини як порушення нормального функціонування головного мозку, а саме застійні вогнища збудження, що визначають спрямованість саме у сторону творчості. На цих підставах патологічний стан центральної нервової системи визначався за критерій оцінки.

Послідовники теорії конструктивного інтелекту, а саме концепції спроб та помилок стверджували що джерелом пізнання є досвід. Саме тому вони виокремлювали у якості критерія оцінку попередньої діяльності, бо саме вона є основним фактором накопичення досвіду, а отже і прийняття подальших рішень.

Представники теорії інтенціональної спрямованості і теорії домінуючих тенденцій схилялися до думки, що креативність не детермінується зовнішніми подразниками, а визначається домінуючою тенденцією, що утворює асоціації. Як критерій оцінки вони визначали стимули, що формують ці спрямовуючі тенденції. Вони, у свою чергу, можуть бути свідомими та несвідомими.

Концепція «розуміння» не висувала ніяких революційно нових гіпотез, але у якості критерія вони розуміли факт несподіваності. Суть цього критерію полягав у тому, що креативне рішення завжди приходить несподівано.

Далі утворилася концепція як синтез концепції «розуміння» і «спроб та помилок». Вони розглядали питання переносу, тобто накладання вже існуючого досвіду на вирішення задачі, що стоїть перед ними. Але однозначного критерію оцінки креативності у рамках цієї концепції креативності виокремлено не було.

Ці підходи до виокремлення критеріїв оцінки дотримувалися погляду, що креативність є інтегративною характеристикою особистості, що об’єднує когнітивно-інтелектуальні і мотиваційно-особистісні фактори.

Загалом можна сказати, що питання виокремлення критеріїв оцінки креативності є не менш суперечливим аніж питання її визначення. Це зумовлено різноманіттям поглядів на цю проблему та великою кількістю концепцій у яких розглядається це питання. Але усі критерії виокремлюються з огляду на обраний теоретичний підхід щодо розуміння поняття «креативності» та її структури.


2.2. Методи оцінки креативності

Для того, щоб досить точно виокремити креативність як категорію для дослідження у психології виникла потреба розробки методів, що будуть діагностувати саме рівень розвитку креативності, як явища.

Теоретичні підходи, що визначали поняття креативності суто через інтелект використовують для її оцінки саме ті методи, що пов’язані з оцінкоюінтелекту.

Психометричний підхід є першим у рамках психології, за допомогою якого проводили діагностику саме креативності як окремого утворення. Він розглядає креативність у взаємозв’язку з побічними факторами, зокрема з дивергентним мисленням, тому і методики направлені на оцінку розвиненості цих характеристик. Дж. Гілфорд на першоджерелах дослідження виокремлює його і пропонує DivergentProductive tests, який складається з чотирнадцять субтестів (десять на вербальну і чотири на невербальну креативність) та розрахований на дорослих та учнів старшої школи. Проте стандартизація проводилася на невеликих вибірках, а валідність коливається від субтесту до субтесту і не є задовільною [9].

До цього ж підходу відноситься Torrance Tests of Creative Thinking(TTCT), що був розроблений Е. Торренсом у 1966 році і вдосконалювався автором до 1984 року. У кінцевий варіант увійшло дванадцять субтестів (сім на вербальну, три на невербальну та два на словесно-звукову креативність). Цей метод розрахований для оцінки креативності у дітей від п’яти років і старше. На думку експертів він є адаптацією роботи Дж. Гілфорда, але показники надійності та валідності у Торренса дещо вищі [9].

Жорсткої критики зазнають ці методики з боку М. Воллаха і М. Когана через обмеження піддослідних у часі. На їх думку, креативний процес вимагає часу та невимушеної атмосфери.

Окремої уваги потребує тест С. Медніка The associative basis ofthe creative process (RAT), що ґрунтується на власній концепції креативності. Він наголошує, що у креативності є як дивергентна, так і конвергентна складова, і чим більш віддалені один від одного елементи проблеми, тим більш креативний спосіб вирішення необхідний [11].

Загалом ці методики належать до методу тестування, але не є досить достовірними, проте вони мають величезне значення як інструменти для дослідження даного поняття креативності і виведення його у наукову емпіричну площину. Вони зазнавали також критики з тих причин, що тестування не демонструє усього спектру можливостей піддослідного, а ставить його у жорсткі рамки вимог завдання. Для повного розуміння можливостей необхідно здійснювати повний аналіз особистості та її діяльності.

Експериментальний метод проблемної ситуації довгий час був єдиною альтернативою психометричному підходу. Він полягає у тому, що перед піддослідним стоїть задача, яка будується за принципом невідповідності між тим, що повинно бути і є. Це стимулює розумову діяльність піддослідного і викликає внутрішні мотиваційні стимули. Але через це неможливо виокремити провідний мотив цієї діяльності, що робить метод проблемної ситуації не більш надійним аніж метод тестування. Це є основною перепоною задля визнання цього методу достовірним, адже розглядаючи креативність як інтегративну характеристику ми не маємо змоги реєструвати мотиваційну сферу особистості, що є важливим у даному підході.

Д. Б. Богоявленська розробила методика «креативного поля». Головними принципами цієї методики є сукупність наступних факторів:

1. Відсутність зовнішньої і внутрішньої оціночної стимуляції;

2. Відсутність стелі діяльності;

3. Відсутність обмежень у часі.

Методика визнається досить надійною (значно більш надійний аніж методи тестування і проблемної ситуації), проте він є досить працемістким та складним в інтерпретації через значну кількість показників, що фіксує експериментатор.

Наразі розвивається підхід до оцінки креативності через аналіз продуктів діяльності, зокрема контент-аналіз, проте цей метод є не достатньо поширений [15].

Варто зауважити, що креативність варто розглядати не в окремих її проявах, як це здійснюється у тестуванні чи лабораторному експерименті, а комплексно та у реальних її проявах. Тому для її дослідження необхідно використовувати метод «екологічного» експерименту, що знімає обмеження пов’язані з поставленими завданнями, як у тестуванні, та дозволяє робити найбільш точні висновки щодо цього поняття.

Отже, перші кроки у межах розробки методів для оцінки креативності були зроблені Дж. Гілфордом, що згодом утворило групу методик психометричного підходу. Вони були спрямовані на оцінку креативності шляхом тестування, проте зазнали значної критики. З розвитком поглядів на проблему креативності та кризу тестування виникає метод експерименту, що знімає певні обмеження, що пов’язані з попереднім методом, але не усуває їх загалом, оскільки є лабораторним. Найбільш сучасними методами є метод «екологічного» експерименту та аналізу продуктів діяльності, що притримується погляду на креативність як інтегративну характеристику. Вони наразі ще не є досить розробленими, проте, на нашу думку, саме ці методи є найбільш перспективними у галузі дослідження креативності.

Висновки до Розділу ІІ:

У гештальт-психології та психоаналізі не виокремлювали креативність як окреме утворення, тому і не висували жорстких вимог до її оцінювання.

У підході до визначення креативності через виокремлення незалежних факторів виділяють такі критерії оцінки як група факторів дивергентного мислення (Дж. Гілфорд, М.О. Холодна).

До креативності, як особистісної риси висувались такі критерії оцінки як рівень психотизму (Г. Айзенк), тощо

Представники теорії домінуючих тенденцій схилялися до думки, що критерієм оцінки є стимули, що формують спрямовуючі тенденції, а концепція «розуміння» у якості критерія розуміла факт несподіваності. Вони підходили до проблеми креативності через розуміння її як інтегративної характеристики особистості.

Для дослідження креативності використовуються методи тестування, експерименту та аналізу продуктів діяльності. Найбільш ефективними є методи групи аналізу продуктів діяльності (контент-аналіз тощо) та «екологічного» експерименту.


Висновки

1) Креативність визначається через основні теоретичні підходи до розуміння поняття «креативності» та її структури, а саме як кореляцію рівня розвитку інтелекту та креативності, визначення через незалежні фактори, визначення через особистісні риси та розуміння креативності як інтегративної характеристика особистості.

На розвиток креативності впливають соціально-середовищні, індивідуально-типологічні та особистісні фактори. Найбільший влив здійснює саме соціально-середовищний фактор.

2) Визначення критеріїв оцінки креативності залежить від теоретичного підходу, у межах якого розглядається креативність. Якщо креативніть розглядається через незалежні фактори, то критеріями є чутливість до побічного продукту діяльності, дивергентне мислення, сензитивність до проблеми тощо. При розумінні креативності через особистісні риси, то це рівень психотизму та стан нервової системи. Якщо креативність виступає у якості інтегративної характеристики особистості, то це є стимули, що формують спрямовуючі тенденції та факт несподіваності.

3) Серед розглянутих методів оцінки креативності класичними є методи тестування та лабораторного експерименту, а сучасними – аналізу продуктів діяльності та «екологічного експерименту. Останні діють у межах розуміння креативності як інтегративної характеристики та є найбільш перспективними у галузі дослідження цієї проблеми.


Література

1. Богоявленська Д. Б. Психологія творчих здібностей / Діана Борисівна Богоявленська. – Москва: Академія, 2002. – 320 с.

2. Дружинін В. М. Психологія загальних здібностей / Володимир Миколайович Дружинін. – Санкт-Петербург: Питер, 2008. – 368 с. – (3).

3. Дюков В. М. Теоретичні підходи до дослідження креативності / В. М. Дюков, Ю. Г. Козуліна. // Сучасні наукомісткі технології. – 2010. – №10. – С. 140–143.

4. Ільїн Є. П. Психологія творчості, креативності, обдарованості / Євгеній Павлович Ільїн. – Санкт-Петербург: Питер, 2009. – 434 с. – (Майстри психології).

5. Кошелева О. С. Еволюція підходів до дослідження творчих здібностей в Росії та за кордоном / Олена Сергіївна Кошелева. // Вісник Балтійського федерального університету імені І. Канта. – 2013. – №5. – С. 145–151.

6. Мальцев В. П. Метологічні передумови до розвитку вчення о креативносты / В. П. Мальцев, Д. З. Шибкова. // Вісник Челябінського державного педагогічного університету. – 2010. – №12. – С. 334–342.

7. Мещеряков О. І. Великий психологічний словник / О. І. Мещеряков, В. П. Зінченко. – Санкт-Петербург: Прайм-Еврознак, 2006. – 672 с. – (3)

8. Ніколаева О. І. Психологія дитячої творчості / Олена Іванівна Ніколаева. – Санкт-Петербург: Речь, 2006. – 219 с.

9. Райх С. Психодіагностика креативності (оглядова стаття) / Станіслав Райх. – Київ, 2011. – 6 с.

10. Ребер А. Великий тлумачний психологічний словник / Артур Ребер. – Москва: Вече-АСТ, 2000. – 591 с.

11. Савенков О. І. Основні підходи до діагностики креативності / Олександр Ілліч Савенков. // Наука та школа. – 2014. – №4. – С. 117–127.

12. Тунік О. Є. Модифіковані креативні тести Вільямса / Олена Євгеніївна Тунік. – Санкт-Петербург: Речь, 2003. – 96 с.

13. Тунік О. Є. Психодіагностика творчого мислення / Олена Євгеніївна Тунік. // Шкільний психолог. – 2001. – №45.

14. Холодна М. О. Психологія інтелекту: парадокси дослідження / Марина Олександрівна Холодна. – Санкт-Петербург: Питер, 2002. – 272 с. – (2). – (Майстри психології).

15. Ягелло А. О. Діагностика креативності шляхом контент-аналізу тексту, що створенний піддослідним / Андрій Олександрович Ягелло. // вісник Північного (Арктичного) федерального університету. – 2014. – №5. – С. 185–192.

Источник: портал www.KazEdu.kz

Другие материалы

  • Креативность и ее диагностика
  • ... знань може бути як позитивним, так і негативним: людина повинна подавати, що саме вона збирається зробити. Вийти за межі поля можливостей і проявити креативність не можна, якщо не знаєш меж цього поля. Водночас знання, що занадто вкорінилися, можуть обмежувати кругозір дослідника, позбавляти його ...

  • Дитячо-батьківські відносини та креативність дітей дошкільного віку
  • ... вня розвитку креативності у дітей дошкільного віку.   ВИСНОВКИ креативність творчий діти батьківські відносини Проведене нами теоретичне та емпіричне дослідження, присвячене вивченню взаємозв’язку дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку, дозволяє констатувати ...

  • Проблема розвитку дитячих творчих здібностей
  • ... керівництва, підтримки інтересу дитини до художньої творчості, стимулювання її творчих проявів через оформлення творів, виставі творчі звіти тощо. У більшості педагогічних підходів до розв'язання проблеми розвитку дитячих творчих здібностей вона усвідомлюється як специфічна продуктивна діяльність, ...

  • Проблема формування індивідуального стилю діяльності майбутнього педагога
  • ... знань, формування професійно-педагогічної спрямованості особистості, розвиток гуманістичних професійних цінностей, удосконалювання рефлексивної позиції студентів. Третій етап - інтегративно-узагальнюючий - припускає послідовне втілення індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя, реалізац ...

  • Формування творчої особистості як наукова проблема
  • ... глибинну єдність, прагнуть до інтеграції дійсності; мають цілісну життєву філософію, набір цінностей, які є основою буття. 2.2 Шляхи формування творчої особистості В умовах незалежності та розбудови Української держави надзвичайно велике значення має розвиток суспільного виробництва. Але ж ...

  • Теоретичні та методичні основи формування інформаційної культури майбутнього вчителя початкових класів
  • ... дослідження – формування інформаційної культури майбутнього вчителя початкових класів у процесі професійної підготовки. Мета дослідження полягає у визначенні теоретичних і методичних засад формування ІК як основної складової професійної культури майбутнього вчителя початкових класів і засобу полі ...

  • Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід
  • ... є редукування вказаних концептуальних положень до системи емпіричних індикаторів, які можуть бути верифіковані кількісно чи якісно. Проте це - самостійне завдання, яке виходить за межі нашого дослідження і входить в сферу нормативного регулювання освітньої діяльності. Розділ 3. Гуманізація орган ...

  • Проблема спрямованості особистості соціального педагога
  • ... і, як індивідуальності сприятливим є період ранньої зрілості. Розділ 2. Структура спрямованості особистості соціального педагога   2.1 Особливості професійної діяльності соціального педагога Зміст роботи соціального педагога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її ...

  • Значення та сутність методичних підходів до оцінки вартості бренду
  • ... по декількох методах вартість може дати вірний результат. На мою думку паралельне використання даних методів допоможе в отриманні більш точного результату. РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ТЕОРЕТИЧНИХ НАПРАЦЮВАНЬ З ПИТАНЬ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ВАРТОСТІ БРЕНДУ Питанням розробки метод ...

  • Дослідження ефективності кадрової політики підприємства
  • ... і" і немає упевненості в необхідності такої кількості персоналу. РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА «АКУМУЛЯТОРНИЙ ЗАВОД «САДА»   2.1. Оцінка складу кадрів на підприємстві за ознаками Оцінімо склад кадрів на заводі «Сада». Маємо наступні вихідні дані. ...

  • Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики
  • ... , часто педагогічне небезпечних форм спілкування. Отже оптимальна організація педагогічного спілкування в навчальному процесі - актуальна проблема сучасної школи. За визначенням О.О. Леонтьєва "... оптимальне педагогічне спілкування - це таке спілкування вчителя із школярами в процесі навчання ...

  • Теоретичні та методичні основи професійної підготовки з інформаційних технологій майбутніх менеджерів-економістів
  • ... рунтовано структуру і зміст навчально-методичного комплексу дисциплін професійної підготовки з інформаційних технологій майбутніх менеджерів-економістів; запропоновано систему модульно-рейтингового неперервного контролю й оцінювання результатів їх навчання. На основі теоретичного аналізу визначено ...

  • Використання диференційованого підходу на уроках у початкових класах
  • ... ів ми пропонували тотожні завдання. Однак в експериментальному класі вправи були диференційованими за рівнем складності і виконувалися відповідно учнями трьох гомогенних груп. Покажемо приклад дослідження результативності використання диференційованого підходу на уроках рідної мови. Ефективність ...

  • Розвиток професійної компетентності вчителів як педагогічна проблема
  • ... застосування в різних освітніх системах-ліцеях, гімназіях, коледжах. 1. РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА 1.1 Методологія дослідження проблеми розвитку професійної компетентності педагога в загальноосвітньому закладі Здійснення дослідження ...

  • Проблема самосвідомості особистості
  • ... і якого лежить самоставлення, і поведінковий компонент, який характеризується процесом саморегуляції. Розділ 2. Проблема самосвідомості особистості. Структура самосвідомості та її основні елементи 2.1 Виникнення проблеми самосвідомості   Самосвідомість - є певна форма реального явища ...

Каталог учебных материалов

Свежие работы в разделе

Наша кнопка

Разместить ссылку на наш сайт можно воспользовавшись следующим кодом:

Контакты

Если у вас возникли какие либо вопросы, обращайтесь на email администратора: admin@kazreferat.info