Поиск по сайту


Каталог учебных материалов

Свежие работы в разделе

Наша кнопка

Разместить ссылку на наш сайт можно воспользовавшись следующим кодом:


Контакты

Если у вас возникли какие либо вопросы, обращайтесь на email администратора: admin@kazreferat.info

Правова охорона навколишнього природного середовища

Узнать стоимость написания работы

 

Вступ

 

1.   Правова охорона навколишнього природного середовища.

 

2. Земельний кодекс України про вади земельного фонду

 

3. Складові частини природно-заповідного фонду

 

4. Правові заходи охорони атмосферного повітря тваринного світу.

 

5. Водний кодекс України

 

Висновок

 

Вступ.

Екологія — це знання людини про те що її оточує У наш час даний термін міцно закріпився у суспільній свідомості. Екологія стала одним з основних показників ставлення полини до життя, навколишнього природного середовища Екологічна свідомість відображає духовність суспільства, його «порозуміння» з природою невід ємною частиною якої є людина.

В екологічних роздумах людини відбивається рівень її інтелекту, загальної і професійної культури. Більшість людей які свідомо зараховують себе до прибічників сучасної культури вважають що захист довкілля е одним з найбільш важливих завдань сучасних і майбутніх генерацій. Стан природи викликає все більше занепокоєння у представників різних верств населення.

Нині майже немає свідомої людини яка не знана б дещо про екологію Для більшості населення з нею поєднана стурбованість тими негативними наслідками, що спостерігаються у різних сферах антропогенної активності. Як правило, ці наслідки теоретичною основою яких треба вважати так званий антропоцентризм пов'язані з доведенням до крайньої межі тих навантажень які людина покладає на природу. Уявляється що вже настав час для епохи ексцентризму коли не людина повинна диктувати свої умови природі, а природа — людині. Адже антропоцентризм становить небезпеку для існування людей у глобальному масштабі.

Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів. Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини.

Системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.

Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи.

Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила еколо­гічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного середовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права а отже, і система екологічного законодавства.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища.

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компонен­ти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи організації охорони навколишнього при­родного середовища, є Закони України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовт­ня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охо­рони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а та­кож Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обме­ження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право ко­ристуватися тваринним світом, право користування природ­но-заповідним фондом.

Право природокористування — це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволен­ня різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензуван­ня, врахування надзвичайного значення у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи природокористу­вання, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування при­родними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», усі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприк­лад, використання парків, скверів, водойм, лісів, збір дико­рослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право загального приро­докористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів, що здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частина природ­них ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має вартість і визначена в часі. Надання при­родних ресурсів відбувається на основі спеціальних до­зволів — державних актів на право постійного користуван­ня.

Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов'язки. Так, у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди. Кожному га­рантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», бо це право — одне з основних прав лю­дини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечу­вати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлю­ються у судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежно від того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її запаси, не завда­вати шкоди. Крім того, Закон України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» покладає на грома­дян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спе­ціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів вико­ристання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів, їх якості, можливості використання, місцезнаходження, мож­ливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані сплачувати певні кошти за забруднення навколишнього природного се­редовища, що встановлюються за викиди у атмосферу за­бруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони на­вколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експер­тиз. Він може здійснюватись як уповноваженими держав­ними органами, так і громадськими формуваннями. Дер­жавний контроль покладається на Ради народних депу­татів, державні адміністрації та Міністерство охорони на­вколишнього природного середовища і його органи на місцях.


2. Земельний кодекс України про вади земельного фонду

Земельний Кодекс прийнятий Верховною Радою Укра­їни 13 березня 1992 р.; він регулює відносини у сфері вико­ристання і охорони землі.

Усі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до певної категорії провадиться відповідно до їх цільового призначення.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у колективну чи приватну власність. -

Суб'єктами права державної власності на землю висту­пають:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержав­ної власності України;

2) Верховна Рада Автономної Республіки Крим—на землі в межах території Республіки, за винятком земель за­гальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради на­родних депутатів — на землі в межах їх територій, за ви­нятком земель загальнодержавної власності.

Землі, що перебувають у загальнодержавній власності можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватись у користування, у тому числі в оренду. Не мо­жуть передаватися у колективну і приватну власність: землі загального користування населених пунктів, землі гірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'яз­ку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекре­аційного та історико-культурного призначення; землі лісо­вого фонду; землі водного фонду; землі сільськогосподарсь­ких науково-дослідних і навчальних закладів.

Однією з форм власності на землю є колективна власність. Суб'єктами права колективної власності на зем­лю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу. Землі у колективну власність передаються безкоштовно. Кожний член колективної власності на землю у разі виходу З колективу має право одержати свою частку землі в натурі, яка визначається в порядку, передбачено­му Земельним кодексом.

Право приватної власності громадян України на зем­лю означає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення сільсько­господарського господарства; ведення осо­бистого підсобного господарства; будівнщтва і обслуго­вування житлового будинку і господарських будівель: садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання част­ки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу; да­рування та обміну. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими Радами народних депу­татів за плату або безкоштовно. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

У тимчасове користування на умовах оренди земля на­дається: громадянам України; підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням і оеяігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднан­ням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду у корот­кострокове користування — до трьох років і довгострокове — до 50 років. Умови викори­стання землі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Після закінчення строку оренди землі орендар має пере­важне право на відновлення договору. Крім того, орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення ма­ють переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у приватну власність.

 

3. Складові частини природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водної о простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особ­ливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середови­ща, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.

До природно-заповідного фонду належать:

1) природні об'єкти—заповідники, біосферні заповід­ники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

2) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового ми­стецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних за­повідників, національні парки є власністю народу України. Усі інші об'єкти природно-заповідного фонду можуть пере­бувати і в інших формах власності. Охорона об'єктів при­родно-заповідного фонду забезпечується шляхом встанов­лення заповідного режиму; організації систематичних спо­стережень і досліджень; здійснення державного і громадсь­кого контролю; встановлення підвищеної відповідальності та ін. Крім того, ці об'єкти можуть використовуватися лише для: природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони при­родно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його ор­гани на місцях. Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціа­льними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. За Законом, право участі в управлінні названими об'єктами належить і відповідним об'єднанням громадян.

 

4. Правові заходи охорони атмосферного повітря тваринного світу.

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров я України, місцеві органи державної виконавчої вла­ди, інші державні органи. Вони проводять стандартизацію і нормування у галузі охорони атмосферного повітря. Дер­жавні стандарти у цій галузі є обов'язковими і визначають поняття й терміни, режим використання й охорони атмо­сферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне по­вітря та ін. Крім того, встановлюються такі нормативи: еко­логічної безпеки атмосферного повітря; обмежено допусти­мих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів стаціонарними джерелами; обмежені нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря; використання атмосфер­ного повітря як сировини; концентрації забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах. У зв'язку з існуванням дер­жавних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи і організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення об­сягів шкідливих викидів, підтримувати у справному стані споруди, устаткування й апаратуру для очищення викидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосфер­ного повітря полягає у лімітуванні, економічному заохо­ченні і стимулюванні охорони атмосферного повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями у га­лузі охорони атмосферного повітря є: порушення норма­тивів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів; вико­ристання атмосферного повітря як сировини основного ви­робничого призначення без дозволу спеціально уповнова­жених державних органів та ін.

Закон регулює відносини у галузі охорони, викори­стання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого пере­бувають у стані природної волі, у неволі чи в напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті, повітрі, постійно чи тимча­сово населяють територію України або належать до при­родних багатств її континентального шельфу та морської економічної зони. До об'єктів тваринного світу належать: хордові, в тому числі хребетні і безхребетні тварини в усьо­му їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної волі: частини диких тварин; продукти життєдіяльності диких тва­рин; залишки викопних тварин.

Суб'єктом права загальнодер­жавної власності на тваринний світ є держава в особі Вер­ховної Ради України. Окремі об'єкти тваринного світу мо­жуть бути колективною чи приватною власністю.

Основними видами використання об'єктів тваринного свїту законодавство вважає: мисливство; рибальство; вико­ристання об'єктів тваринного світу у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання ко­рисних властивостей життєдіяльності тварин; використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

5. Водний кодекс України

Цей кодекс регулює правові відносини з метою забезпе­чення збереження, наукового обгрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей еконої" ки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруд­нення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, орга­нізацій і громадян на водовикористання. Водний фонд Укра­їни включає усі води (водні об'єкти) на території України. До водного фонду належать:

1. Поверхневі води: природні водойми (озера), водото-ки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, став­ки) і канали.

2. Підземні води та джерела.

3. Внутрішні морські води та територіальне море. Усі спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охо­рони навколишнього природного середовища, водного гос­подарства, геології, місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у поряд­ку, встановленому законодавством.

Висновок

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов: температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.

Сьогодні людство не може відмовитися від використання природних ресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може й миритися з деградацією нав­колишнього природного середовища внаслідок інтенсивної експлуатації землі, її надр, водних об'єктів, лісів, тваринного і рослинного світу. Тому важливим напрямом суча­сного соціального регулювання відносин в сфері взаємодії природи І суспільства є забезпечення раціонального природокористування. Його метою є задоволення матері­альних потреб суспільства за рахунок наявних і відновлювальних природних ресурсів, визначення найбільш ефективного, економічно вигідного їх використання без заподі­яння шкоди для життєво важливих екологічних інтересів людей.

Екологічна функція держави не повинна обмежуватися тільки охороною навколишнього природного середовища. Вона полягає, або принаймні повинна полягати не тільки в охороні, а й у відновленні природи, що постраждала від людського безглуздя. Ця функція має непере­вершено значення, оскільки від неї залежать здоров'я планети і саме існування людства. З цієї причини вона має здійснюватись в умовах екстремальності, які передбачають надзвичайну напруженість активності держави екологічного змісту. Настав час значно посилити владний характер екологічної функції держави.

Використана література:

·     Конституційне право – опорні конспекти.

·     Словник - довідник В.В.Молдовом В.Ф.Мелащенко

Київ “Юмана” 1996 р.

·     “Основи конституційного права України”

 Державний український педагогічний університет ім. Драгоманова

Київ 1997 р., за редакцією АПрН, професора В.В.Копейчикова

·     “Екологічне право” В.І.Андрейцев

Київ “Вентурі” 1996 р.

·     “Основи держави і права” навчальний посібник

А.М.Колорій і А.Ю.Олійник

Київ “Либідь” 1997 р. ст.112 – 123.

Другие материалы

Rambler's Top100 Рейтинг@Mail.ru
Рефераты и материалы размещенные на сайте принадлежат их законным правообладателям. При использовании материалов сайта, ссылка на KazReferatInfo обязательна!
Казахстанские рефераты
Copyright © 2007-2016г. KazReferatInfo