Дослідження історії та етнографії села Балабанівка

Узнать стоимость написания работы

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА…………………….4

1.1 Історіографія…………………………………………………………………..4

1.2 Джерельна база……………………………………………………………….7

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ТА ТОПОНІМІКА……………………..........................8

2.1 Топоніміка……………………………………………………......................8

2.2 Становище с. Балабанівка від заснування до кінця ХIХ століття……12

2.3 Село у ХХ століття……………………………………………………….18

2.4 Балабанівка на сучасному етапі розвитку…………………………….22

РОЗДІЛ ІІІ. ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ С. БАЛАБАНІВКА….24

3.1 Народний одяг …………………………………………………………...24

3.2 Весільні звичаї та обряди ………………………………………………..27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..32

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….....33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………..38


Вступ

Маленька частинка України, моєї Батьківщини. Наймальовничіше та найпрекрасніше місце на всьому світі. Вінницька область, Оратівський район, село Балабанівка - це і є моя маленька батьківщина, моє найрідніше містечко на землі...

На території України знаходиться два населених пункти з назвою Балабанівка: Вінницька область, Оратівський район; Миколаївська область, Корабельний район.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю молодого покоління достеменно знати історію рідного народу та краю, тобто свого села. Далеко не кожна пересічна людина знає як жилося люду у певні історичні рамки. Тому вивчення історії та топоніміки є важливим елементом у дослідженні культури і традицій населеного пункту, то вважаю за доцільне у своїй роботі звернути увагу саме на цей аспект. Крім того актуальність моєї роботи полягає ще й тому, що історія та топоніміка села Балабанівка Оратівського району Вінницької області не була дотепер об'єктом дослідження. А я у своїй роботі працюватиму саме над цим питанням.

Об’єктом є дослідження історії та етнографії села Балабанівка.

Предметом дослідження є історичні події та факти, що відбулись у с. Балабанівка з часів його заснування до сьогодні.

Мета курсової роботи полягає у вивченні та дослідженні витоків, історії розвитку та сучасного стану села.

Виходячи із мети роботи її завданнями стали такі:

1) дослідити історіографію та джерельну базу у вивчення населеного пункту

2) дослідити історію та топоніміку с. Балабанівка

3) охарактеризувати особливості етнографії села

Методологічною базою роботи є принцип історизму, на основі якого факти та події розглядаються з урахуванням суспільно-політичного становища, що мало вплив на перебіг історії, принцип об’єктивності, що передбачає неупередженість при висвітленні питань, пов’язаних з історією формування села. Ці принципи були реалізовані за допомогою як загальнонаукових, так і спеціально - історичних методів: проблемно-хронологічний, аналітичний, метод логічного аналізу.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА

1.1 Історіографія

Джерельна база дослідження. Таке порівняно невеличке поселення, як Балабанівка, звичайно не могло потрапити до нечисленних письмових джерел історії Вінничини.

Оскільки с. Балабанівка за площею та щільністю населення невелике, події, що відбувались на його території впродовж історії не відзначаились особливою насиченістю.

Перші відомості про село знаходимо у праці «Сказание о населенных местностях Киевской губернии» В. Похілевича. Яка була опублікована ще у 1864 р. В ній є опис с. Балабанівка, у якому подано кількість жителів, церков та кому належало село [1, с. 322 ].

У енциклопедії «Словник географічний словник Королівства Польського…» вміщено статтю про історію села починаючи з 1612 р. [2, c. 92-93 ].

К. Болсуновський у своїй публікації «Случайные находки» описав монетний скарб, знайдений поблизу хутора Богданівка, який нині входить до сільської ради с. Балабанівка [3, С. 127-128 ].

Впродовж наступних 70 р. інформацію про село виявити не вдалося.

Лише у енциклопедичному видані радянських часів «Історія міст і сіл УРСР: Вінницької області». В ній коротка довідка про історію села де зазначено кількість колгоспів, бібліотек та приналежність навколишніх малих сіл до сільської ради [4, с. 263].

У енциклопедії «Словник гідронімів України». Є інформація про річку Гірський Тікич, яка протікає через село Балабанівка [5, с. 132].

Ю Лук’нчук в своїй статті «Вулиця Братів Березовських» розповів про долю юнаків, які захищали с. Балабанівку під час другої світової війни [6, c. 4].

Фотоальбом «Вінничина» - в якому місцяця фото визначних місць села: церква преподобного Архістратига Михаїла [7, с. 143].

Також інформацію надає нам В. Огородник у своїй книзі «Легендами овіяна земля», він розповідає легенди які пов’язані з селом та про його загадкові місця [9, с. 34].

У монографії Ю. Мицика вказано, про те, що під час національно-визвольної війни 1648 – 1649 р. Балабанівська сотня надавала допомогу Хмельницькому в Чичільнику. Та оповіщала про наближення татарського війська [10 c. 93] .

У монографії Ю. Мицика «Умань козацька й гайдамацька» є розповідь про Балабанівську сотню Кальницького полку [11, c. 98].

Про історію Кальницького полку видано працю О. Дана, В. Кривошея «Вінничина козацька : Історія Вінницького козацього полку». В ній є згадки про Балабанівську сотню, сотників отаманів та осавулів [12, с. 36; с. 122].

В. Синицький в книзі «Відлуння чорної весни» розповідає про людей ліквідаторів Чорнобильської катастрофи та її наслідки для жителів с. Балабанівка [12, с.32].

Документальна праця «Реабілітовані історією: у двадцяти семи томах. Вінницька область» є короткі біографічні довідки селян які постраждали від політичних репресій [13, c. 435].

В. Синицький «Страдницькі роки i долі» у своїй книзі описує роки голодомору, як пережели його жителі с. Балабанівка [14, c. 54].

В. Огородника є книга «Гостинна Оратівщина: путівник». В якій автор описує визначні історичні місця села. Та історію Оратівського краю [15, с. 22].

Праця М Мудраченка «Пам’ятки історії та історичні місця Віннчини: Калинівський та Оратівський райони». У книзі розповідається про те, що в селі знаходиться братська могила Воїнам інтернаціоналістам та пам’ятний знак на честь загиблих воїнів – земляків [16 , с. 184 ].

У книзі «Оратівський край» зібрано легенди і історії сіл району, як село розвивалось, визначні місця, представлені фото, видатні люди, які народились в Балабанівці [17, с. 21-28].

Стаття в газеті «Обрії Оратівщини» «Балабанівські плюси» розповідається чим займаються люди, визначні місця в селі яке місце посідає в районі на сучасному етапі, скільки колгоспів було за час свого існування, та чому село має великі досягнення в аграрній сфері [18, с. 4].

1.2 Джерельна база

Джерельна база дослідження становить рукопис Жеребеця Захара Пилиповича під назвою «Історія села Балабанівка» в ньому записано всі визначні події, які від часу заснування с. Балабанівка до кінця ХХ ст.

На початку 21 століття в тому числі проводилось опитування жителів та польові дослідження с. Балабанівка на такі теми:

Легенда села Балабанівка, Марченкова криниця –записано зі слів Бовкуна Антона Трохимовича (1925 року народження). Спогади про голодомор зі слів Патик Ірини Григорівни (1929 року народження).Топоніміка села Балабанівка- записано зі слів Завадецької Галини Степанівни (1954.22.12 року народження). Український народний одяг: населеного пункту – записано зі слів Нижник Лідії Іванівни(1945.11.04 року народження). Весільні звичаї та обряди села Балабанівки – записано зі слів Івко Марії Василівни(1934.11.10 року народження).

Таким чином, історіографія та джерельна база дослідження є досить небагатою. Джерела, у яких представлено особливості історії с. Балабанівка, відзначаються скупістю відомостей щодо досліджуваного населеного пункту.


РОЗДІЛ ІІ. Історія та топоніміка

2.1 Топоніміка

Балабанівка колишнє містечко Липовецького повіту, Київської губернії. Наразі знаходиться у складі Оратівського району Вінницької області. Село розмістилось на чотирьох витоках стікаючих в Ступлянський став, який є початком Гірського Тікича, що тече на схід. З території села є ще витоки двох невеличких річечок: з ложбини, що «за фігурою» і з кринички, що з Дубравщини за дорогою на Сабарівку. Це початки потоків, що течуть через с. Сабарівку і впадають в праву притоку р. Рось, яка прямує на північ. Вже за межами села, неподалік від залізничної станції Фронтівка, вода тече на південь в р. Соб – лівий приток Південного Бугу. Через село проходить вододіл між басейнами Дніпра та Південного Бугу [5, с. 784].

На межах села є заповідне урочище «Балабанівський ліс» штучно створено насадження дуба звичайного та червоного віком 75 р. [15, c. 28 ].

Балабанівська земля заселялася здавна. Перші жителі були вихідці із поселення, яке називалось Малими Юшківцями. Все поселення займало ділянку, що називалася Огрудком, а зараз це вул. І. Франка(див.додаток 1). Після закінчення війни з турками, нагороджували воєначальників за заслуги земельними наділами разом з жителями. Малі воєначальники отримували наділи «на окраїні» Росії. Малі Юшківці дістались Балабану. З часом його землі назвали Балабанівка. Під час Національно Визвольної війни Балабан програв Балабанівку в карти пану Ярушинському. Назву він не змінив, так і залишалась Балабанівка [ 9, с. 65].

До території села також відносяться три хутори: Лінеччина, Богданівка та Ступки. Хутір Лінеччина називається так, через те, що з 1907 р. сюди переселялися селяни із Липовецького повіту Іллінецької волості. На старих топографічних картах хутір був позначений під назвою Лінки.

Село Ступки, а на даний момент хутір. Як розповідають в селі була винокурня, село належало панам Бентковським. У селі проживало багато євреїв.

Богданівка до 1917 р. тут був маєток поміщиці Шидловської. До маєтку належало 130 десятин орної землі і 10 десятин лісу. Хутір засновано у 1922 р. селянами , які висилилася з сусіднього с. Балабанівка. Названий на честь Богдана Хмельницького[17, c. 43 ].

Село Балабанівка розділяється на частини або кутки, які називаються: Огрудок, Замістя, Гноянка, Миросівка і За Валом [1, c. 322 ].

Огрудок зараз це вул. І. Франка. На території цього кутка стояло перше поселення м. Угорм. Огрудок з польського перекладається, як сад.

Від так куток Замістя поділяється на: Велике і Мале Замістя. Заразрозміщено на вул. Щорса. Куток Гноянка зараз – вул. І Богуна.

З часом поселення збільшувалось і кутків ставало все більше, зявились такі кутки, як: Комарівка, Шумеївка, Бомбелівка, Молодіжна та Містечко.

Куток Комарівка зараз вул. Бр. Березовських: Мала Комарівка і Велика Комарівка. Назва кутка пов’язана з тим, що комарів там багато, як в день так, і в ночі. А сучасна назва вул. Братів Березовських. Брати Березовські: Лука, Григорій, Климентій – Іван вони перші в селі хто вступили до лав комсомолу партії. Всі вони загинули в Другій світові війні [7, c. 4].

Куток Шумеївка був названий вул. Т. Г. Шевченка. Першим на цій вулиці побудував хату чоловік на прізвище Шумей. Хата ця зруйнована, але на цьому подвір’ї на даний момент проживає Демчук Григорій [22, с. 3].

Бомбелівка – це вул. Гагаріна. «Бо жив якись Бомбель» [22, c. 3].

В даний час Молодіжна – це вулиця 44 Танкової Дивізії. Молодіжна, тому, що за радянських часів ( у 70-90 рр. )це вулиця де будувались нові будинки і там проживали люди, які приїжджали в колгосп на роботу.

Містечко – центральна вулиця села називається вул. Леніна. Містечко має таку назву, бо це центральна частина колишнього поселення і теперішнього села.

Село має джерело під назвою Марченкова криничка. Назва пов’язана з паном Марченком: була у нього дочка, яка дуже захворіла. Ніякі лікарі і знахарі не могли її вилікувати. Дочка від спраги постійно просила води і пан вирішив давати воду з чистого джерела. Таке джерельце батько знайшов недалеко від їхнього маєтку і щоразу набирав джерельну-чисту воду та носив її донці. З часом їй ставало дедалі краще і на диво панова дочка зцілилася. Зрозумів пан Марченко, що вода з того джерела лікувальна. Пан відразу наказав наймитам викопати там криницю, тому й назва криниці «Марченкова» [20, с. 2 ].

Село оточене лісами, кожен ліс має свою назву пов’язану з місцевістю Ось наприклад, в напрямку с. Фронтівки так і називається «Фронтівський ліс», в напрямку с. Підвисоке – «Бовкунів ліс» має таку назву на честь свого власника селянину Бовкуну якому надали територію він посадив на ній ліс. А тоді люди вирішили назвати ліс в честь лісника. Ліс в напрямку с. Сабарівка називається «Братерщина» в напрямку хутора Богданівка ліс називається «Зарембів». Заремба був садівником з Умані в Потоцьких, вважають, що він посадив цей ліс. «Попів» ліс розташований одразу на виїзді села з сторони Оратова. А ще у селі є сад. За радянських часів там була пасіка називається він «Веденський»(див. додаток 2а; 2б).

Також у селі створені власноруч ставки або ж копанки: «Довжок» біля «Фронтівського лісу», «Яхнянський» розділяє куток «Шумеївку» і куток «Гноянку», «Речишин» ставок за греблею, як їхати на колгосп АКПП «Золота Нива», має таку назву тому, що жила біля нього колись, така собі баба Речиха, «Баламутів», що знаходиться попід «Попів» ліс називається так, бо орендарем був Баламут. «Млинів» (див. додаток 3) став знаходиться на кутку Комарівка біля млина, Ступлянський став розділяє село з хутором Ступки. «Вал» – це став, який знаходиться за Валом (див. додаток 4). Тут протікає р. Гірський Тікич [22, c.5].

На території села та його околицях виявлено ряд пам’яток археології : монетний скарб, знайдений поблизу хутора Богданівка, який складався з 770 срібних римських динаріїв часів Траяна, Адріана та Антонія Пія [3, c.127-128].

На виході з Балабанівки до Ступок знайдено кам’яний фундамент і рештки водогону - можливо це також рештки давнього міста. По словах очевидців під час будівництва фундаменту клубу були знайдені людські кістки та криві татарські шаблі [7, c. 1].

На території села є вал. Але ніхто його не досліджував.

Отже, у с. Балабанівка топоніміка майже не вивчена. Мало інформації вдалось відшукати, але це спонукає до вивчення топоніміки поглиблено.

2.2 становище с. Балабанівки від заснування до кінця ХIХ ст.

Найдавніші джерела стверджують, що до ХV ст. Балабанівка було великим поселенням місто Угорськ ( за іншими джерелами Угорм).

Відомо, що в ХV ст. містечко Угорськ мало 8 тисяч будинків, 12 церков і сягало аж до с. Підвисокого. В наш час залишилися садиби колишнього городища та насипи над р. Гірський Тікич. У великому урвищі на північному сході знаходиться підземний тунель шириною 1,5 м., висотою 2 м., що тягнуться за межі села. Татари спалили Угорськ до тла. Населення частково потрапило в полон, а частково переховувалось в сусідніх лісах [1, c. 958].

В історичних джерелах, знаходимо відомості про те, що польський князь Юшківецький заснував село у 1612 р:

Bałabanówka, 1). mko, pow. lipowieсki, nad. rz. Uhorskim Tykiczem (o 40 w. od Lipowca, o 185 w. od Kijowa), który się zaezyna na polach sąsiedniej wsi Frantówki. Podanie ludu głosi, że na posadzie dzisiejszej B. istniał przed wieki gród Uhorsk, ale ton miał być jakoby od Tatarów zniszczony. Z akt zaś wiemy, że B. wprzódy się nazywała Juszkowcami i należała do rodziny Juszkowskich, przybyłej na Bracławszczyznę z Wołynia a mianowicie z powiatu łuckiego, gdzie posiadała gniazdową swoją wioskę Juszkowicze. W 1569 roku Mykita i Wasyli z Juszkowicz Juszkowscy podpisani na akcie przysięgi na Unią lubelską w grodzie łuckim („Arch. Jug. Zap. R." tom I str. 6). Ale Juszkowscy, oosiadłszy w Braclawskiem i założywszy Juszk wce około 1612 r., przedali je niejakiemu Żyrawskiemu, który znowu odprzedał te dobra Aleksandrowi Bałabanowi, staroście winnickiemu. Dom Bałabanów h. Korczak pochodził z Albanii, i z tego to domu, jak pisze autor ówczesny, wiele rycerskich i zasłużonych ludzi Rzplitej wychodziło. Bałabanowie byli zagnieżdzoni pierwotnie na Wołyniu, potem już przenieśli się na Podole i Ukrainę bracławską. Aleksander Bałaban był mężem odważnym, doświadczonym w boju; pod Cecorą w 1620 r. wzięty był do niewoli i Rzplita, pomnąc na jego zasługi, 10 tysięcy okupu wyliczyć zali kazała ze Skarbu Kor. przez Konet. 1625 Onto przezwał od swego miana Juszkowce Bałabanówką a Juszkowecy, dawni jej dziodzice, w sąsiedztwie zamieszkali, od tego czasu inne sieliszcze, Horodyszczem zwane, przezywać natomiast zaczęli Juszkowcami. Aleks. Bałaban, przez długi pobyt w niewoli tureckiej niepomału zniszczony na mieniu, musiał się wyprzedawać z dóbr; jakoż w 1624 d. 20 września w Lublinie przyznał tranzakcya, przedaina na Juszkowce alias Bałabanowkę p. Stefanowi Chmieleckiemu i jego małżonce p. Teofili z Chocimierza. Stefan Chmielecki, jak to dostatecz nie wiadomo z dziejów, byłto też rycerz zawołany, wojownik szczęśliwy, który, mając powierzoną sobie obronę Podola i Ukrainy, odpędzał wciąż i płoszył Tatarów. Wiadomo jak pod Bialącerkwia w 1626 r. i pod Martynowem w 1629 r. ogromną im zadał klęskę. Dzięki też jego dzielnemu ramieniu i ustawicznej troskliwości „Ukraina dalsza miasteczkami i wsiami pozasiadywała" (Jerlicz). W 1626 roku d. 2 czerwca St. Chmielecki datował swój uniwersał z Bałabanówki, przestrzegając, że wojska tatarskie z cała potęgą puściły się na szlak kuczrnański, żeby więc mieszkańcy Ukrainy mieli się na ostrożności i żeby z ochoty swej ruszyli się do wojska Jego. Kr. Mości. („Akta Grodz. Lw." t. I str. 50). W nagrodę zasług otrzymał chorąztwo braclawskie i starostwa: owruckie i taborowskie, a w 1630 r. uczczony był województwem kijowskiem — Ale „cny Chmielecki, mąż sławny, jakiego wiek nie miał dawny" tegoż jeszcze roku (1630 r.) d. 20 lutego, z żalem całego Podola i Ukrainy, umarł w Międzybożu, pochowany w Barze. Starowolski w „Monumentach" napisał dlań nagrobek. — Zostawił synów dwóch: Łukasza i Adama. W 1631 r. Stany Rzplitej, na prośbę posłów ziemskich, część kontrybucyj niedopłaconych potomstwu jego darowały („Vol leg." III fol 695). Łukasz Chmielecki założył obok Bałabanówki drugą wieś i przezwał od swojego imienia Łukaszówką — ale niedługo żył, bo umarł w 1645 r. Dziedzicem Bałabanówki został Adam Chmielecki, ale i ten w 1648 roku pod Komuniom wraz z hetmanami i wielu z rycerstwa dostał sio w okowy. W 1648 r. w czasie wojny kozackiej B. smutnych doznała przygód przez rewolucya ogniem i szablą; w tym roku bowiem kozacy, złączywszy się z hianom tatarskim w poblizkim m. Żywotowie, przez cztery dni stojąc na miejscu w całej okolicy „psuli i palili." Ludność też tak z B. jak i z poblizkich miasteczek albo się rozbiegła albo w jassyr została zabraną. Przez długie lata do zniszczonych dóbr nikt się nie dowiadywał, aż dopiero w 1723 r. zjechał do Bałabanówki, dziadzio jej, Jan Worcel, chorąży znaku pancernego, do którego jaką drogą przeszły te dobra po Chmieleckich nie wiemy. W 1734 r. wojska zagraniczne, pod komendą jenerałmajora Kejta, wpadłszy do dworu w Bałabanówce, Worcela rozkrzyżowawszy na wrotach, kłóły („Arch. J. Z. R." t. II część 3 str. 185). W 1737 r. znowu hajdamacy zrabowali B. („Kuryer polski"). W 1760 r. posiadał tę majętność Stanisław Worcel, sędzia ziemski halieki. W 1768 r. w czasie tak zwanej „Koliszczyny" wielu gospodarzów i różnych ludzi z dóbr Worcella, bojąc się o życie i chudobę, precz rozeszło się i poumykało („Arch. J. Z. R." tom I dodatki str. 584). B. następnie należała do Adama Worcella, potem do Leonarda Worcella, którego córka Emilia wyszła za Michała ks. Radziwiłła, pułkownika wojsk polskich. Po śmierci tegoż w 1847 r. miasteczko to zostało posiadłością córki jego ks. Marcelliny, zaślubionej w 1840 r. Aleksandrowi ks. Czartoryskiemu. W 1857 r. nabył B. Włodzimierz hr. Potocki. W XVIII w. wyrabiano w B. słynne dubeltówki, poszukiwane wonczas przez myśliwych. Ziemi należy do B. 4180 dzies. wybornego czarnoziemu. Zarząd gminny w B., policyjny w Liimach. B. rozdziela się dziś na pięć części, nazywających się: Zamosłjem, Komarówką, Hnojanką , Morosówką i Zawaleni. Z dawnego obronnego zamczyska dotrwał po dziś dzień wał. Mieszkańców obojej płci liczy B. 1916, starozak. Подача перекладу вище вказаного тексту:

Балабанівка – нижче Липовця над річкою Гірчький Тікич.( 40 в. від Липовця, 185 в. від Києва) яке починається на полях сусіднього села Фронтівки. Народні перекази розповідають, що до сьогоднішнього дня там існував замок Угорськ, але він ніби був знищений Татарами. Згідно документами, і ми знаємо, що Балабанівка мала назву Юшківці і належала до родини Юшковецьких, який прийшов до Брацлавщини з Волині, де мав своє село Юшківці. В 1569 р. Микита і Василь з Юшковецький- Юшківські розписалися в акті про клятву Люблінської Унії в місті Плоцьку. Але Юшківецькі переїхали в Брацлаві і заснували село Юшки в 1612 р.. Вони продали цей населений пункт комусь на ім’я Журавський, а він в свою чергу перепродав Олександру Балабану старості Вінницькому. Сім’я Балабанів була родом з Албанії, і з цієї сім’ї було багато лідерів, лицарів і видатних людей Співдружності. Балабани спочатку проживали на Волині, а потім переїхали на Поділля України до Бацлава. Олександр Балабан був дужий, завзятий і хоробрий в бою під Цецорою у 1620 р. був узятий в полон і король пам’ятаючи його заслуги викупляє з полону. У 1625 р. переписав з титру Юшківці на Балабанівку-Юшківець з тих пір селище називалось Городище. Олександр Балабан протягом тривалого перебування в полні Турецькому зруйнував майно яке повинен був продавати. Тому 20 вересня 1624 р. у м. Любліні з зазначеної угоди перейменовано Юшківці на псевдонім Балабанівка. Стефан Хмельницький і його дружина Теофілія. Стефан Хмельницький, як відомо нам з історії, його також називали лицарем, щасливий воїн, якому довірили захист Поділля і України він налякав Татарів. Він відомий також у битві Білій церкві під Мартиновим у 1626 р. завдав величезну поразку повсталим. Король подякував йому за хоробре плече і постійну дбайливість територією с. Балабанівки. Премією за заслуги була: Брацлавський округ, а в 1630 р. він був удостоєний Київської області, але того ж року (1630) з 20 лютого з жалем всього Поділля і України помер в Меджибожі, похоронений в Барі. Напис на надгробнику: «Він залишив двох синів: Адама і Люка». У 1630 на прохання послів земських, частину відшкодувань не доплатили його нащадкам. Люк Хмелецький заснував поруч Балабанівки село і назвав його Лукашівка – але він швидко помер у 1645 і спадкоємцем Балабанівки був Адам Хмелецький, але той у 1648( битві Жовтими Водами) потрапляє з гетьманами і рицарями в полон.

У 1648 р. під час війни Балабанівка тяжко постраждала від козаків; в тому році повстанці й татари з ханом проходили поблизу Животова, протягом чотирьох днів, стоячи на одному місці спалили села та брали жителів сіл у полон. Населення в Балабанівці розбіглося до довколишніх міст, або ж їх забрали у полон. Протягом багатьох років зруйновані про ці землі ніхто не чув, аж в 1723 р. маємо звістку про Балабанівку яку повернули до свого діда Яна Ворцеля власнику знаку бронзового, яким чином прийшла Балабанівка у його власність мені не відомо. В 1734 р. іноземні війська генерал-майора Кейта потрапляють двору Балабанівського Ворцелея. У 1734 р. Гайдамаки пограбували Балабанівку. В 1760 р. маєтності Станіслава Ворцелея судили за земельним судом. У 1768 під час так званих «Колісничих» Ворцелей побоюючись за своє майно і життя втік. Тоді село належало Адаму Ворцелю, а тоді Леонарду Ворцелю, його дочка Емілія вийшла заміж за Михайла Радзивіла, полковника Польського війська. Після смерті того у 1847 р. місто і майно належало його дочці кн. Марцелей. Віддане в 1840 Олександрові Czartoryskiemu. В 1857 р. Балабанівку купив Володимир Потоцький у 18 ст. зроблено в Балабанівці відомий дробовик яким полювали мисливці. Земля яка належить Балабанівці сьогодні 4180, чорнозем. Територія Балабанівки ділиться на п’ять частин які називаються: Замостя, Комарівка, Гноянка, Морозівка, Завальна. До нині укріплений замок зберігся є вали, люди які проживали [2, c. 92-93 ].

Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648 р. у Балбанівці створено сотню Кальницького полку : сотники – Олексій та Яцько, отамани – Федоренко та осавула – Василя [11, c. 204].

Після приєднання України до Росії колишній союзник Кримський хан знову починає грабувати наші землі. 3 1652 р. листопада Брацлавський полковник Зеленський звертається до Богдана Хмельницького з листом, в якому повідомляє, що бачив як татарські загони пройшли повз Балабанівку Козацьким шляхом в напрямку Чичільника і Умані [ 7, с. 4]. Зеленський виступає з із кінними і пішими військами з Балабанівки до Чичільника [10, c. 98 ]

І в 1722 р. Балабанівку пограбовано та знищено, а 1723 р. пердано у власність Ворцелів, 1857 р. була куплена графом Потоцьким. У 1744 в селі була побудована дерев’яна церква 4-го класу. У 18 столітті в Балабанівці вироблялись і славились в той час двох цівкові рушниці й пістолі, які не поступались якістю закордонним [17, с. 42].

У 1792 р. в селі Ступки побудовано дерев’яну церкву «на ім’я Покрови Святої Богородиці», при ній будинок для причетника. Землі для неї не відведено, с. Ступки причислене до с. Новосілки. В селі жителів 228, землі 515 [1, c. 338].

У 1847 р. власність в Балабанівці перейшла княгині Марусишні Чорторийжській. На 1864 р. в селі проживало 1868 православних селян, 48 римо-католиків та 113 євреїв. Граф Потоцький придбав лише частину землі тому, що територію села було розпродано дрібним землевласникам: княгині Радзивілівською – 41 десятина, Адольф та Іван Дроздівські – 129 десятин, Семен Яликовський – 211 десятин, Бровський – 152 десятини, Булинський – 17 десятин, Приходська церква належала 61 десятина [1, c. 322].

В 1878 р. місцевим священником Шарматинським була відкрита Балабанівська церковно-приходська школа. Вона знаходилась в приміщенні теперішньої старої церкви, яка розташована в центрі села біля алеї Пам’яті[].

Отже, історія с. Балабанівка відома нам з XV ст. засновником села став у 1612 р. пан Юшковецький.


1.3 становище села ХХ ст.

На початку 1900 р. Балабанівка стає невеликим містечком Липовецького повіту Київської губернії. Проведення столипінської реформи призвело до забудови і заселення хуторів Богданівка, Ліннечинна та Добравщина [4, с. 5]. У 1910 р. в селі відбувся страйк, організований Федорем Гавриловичем Штогріним та Григором Микитовичем Йохною. Причиною страйку став розподіл земель, за якими найкращі дістались панові Ярошинському, а найгірші роздали селянам. А вже у 1917 р. в селі встановлено Радянську владу.

До 1917 р. в селі працювала приходська школа в ній працювало два учителі: Новодворський Сергій Григорович, який викладав у 1 і 2 класах, Прокопович (син дяка) навчав учнів 3-4 класів. Окремо від цієї школи знаходилась жіноча школа.

Система середньої освіти на початку ХХ ст. мала класовий характер. Фактично середня освіта залишалася недоступною для дітей трудящих. Середню освіту в с. Балабанівка мали лише Стасюк Яків Степанович, Штогрин Іван Гаврилович, Завадецький Йосип, Глухий Іван Панасович.

Після Жовтневого перевороту в приміщенні церковно-приходської школи було організовано початкову школу, яку відвідували діти селян.

В 1924 р. була організована піонерська організація школи, першим піонервожатим якої був Нужда Тимко Іванович У 1926 році в Балабанівці відкрили семирічну школу. Першим директором якої був Гов’ядовський. Розташовувалась вона в приміщенні колишніх панських конюшень [ 7, c. 4].

Головою сільської ради став Антін Коберник, заступником – Адам Савович Шершун, секретарем – Корній Кирик. Першим комуністом був Бортнюк – присланий із с. Ростівка. Комуністами у селі були: І. Л. Огнєвий, М. О. Столяр. До 1929 р. в селі було кооперативне господарство. Цього ж року почалась колективізація. Перший колгосп «Доля бідняка» був заснований на вул. Камарівка. Головою колгоспу обрали Андрія Немированого. Перші трактори для обробітку грунту дав Цибулівський цукровий завод. Першими трактористами були: Єлисавета Ісаківна Бойко, Ольга Антонівна Столяр, Антоніна Демидівна Івко та Ольга Наумівна Нужда. А в 1930 р. колгосп «Доля бідняка» перейменовано в колгосп ім. Сталіна. В с. Ступки утворився в 1931 р. колгосп ім. Карла Маркса. Головою колгоспу були: Йохна, Кравчук, Лемеха. [17, c. 41].

В 1932 р. розпочалась колективізація, а в 1933 р. в селі розпочався голодомор. Створений колгосп – форма господарювання, при якій віднімаються всі результати праці. Забирали все, що селяни виростили і зібрали . з балабанів ніхто не пам’ятає прізвищ земляків-експропріаторів. Почалось людоїдство. Різали дітей на м'ясо. Скільки їх було зарізано? – ніхто не знає. Двоє дітей, що чудом вижили та дожили до наших днів померли в 2003 р.: Семен Дмитрович Глухий та Василь Омельянович Голубенко. Янчук Петро і його троє синів, ще мальки вмерли за тиждень. Вижила тільки його жінка Марина і її донька Євдокія [14, c. 34 ].

У селі вмерло понад 2000 жителів села. Біля церкви у 2007 р. поставили пам’ятний хрест з написом «Пам’ятний знак встановлено жертвам голодомору та політичних репресій ХХ ст. с. Балабанівка» [17, c. 41] .

Пізніше на базі колгоспу ім. Сталіна утворились три колгоспи: ім. Сталіна, ім. Шевченка, ім. Горького. Колгосп ім. Сталіна знаходився на вул. Замостя, а колгосп ім. Шевченка на вул. Бомбелівка, а тепер вул. Гагаріна [22, с. 6].

Передовиків виробництва нагороджували медалями, дипломами, почесними грамотами Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Першим учасником такої виставки став Антін Кононович Шершун, який від 114 кобил виростив 113 лошат. Він був нагороджений золотою медаллю і значком «Відмінник сільськогосподарського виробництва».

Не обминули жителів села сталінські репресії 1935-1939 р. Було репресовано більше 100 грамотних, трудолюбивих сельчан. Мирне життя селян перервала війна. У липні 1941 р. фашисти захопили с. Балабанівку. Із села на фронт мобілізовано 360 жителів, з них 183 не повернулись. Зокрема у родині Березовських п’ятеро синів пішли на фронт. Захищаючи Батьківщину, четверо отримало звання полковника, а один – майора. Живим повернувся лише один з братів Березовських. Нині одна з вулиць носить ім’я Братів Березовських [6, c. 4].

Шістсот воїнів різних національностей загинули в боях за визволення села. Бої відбувалися в лісі на захід від Балабанівки на ділянці Козацького шляху між Фронтівкою і Оратівкою. Велику роль у перемозі відіграв партизанський рух, зокрема загін ім. Чапаєва. Відомо лише декілька імен партизанів: Володимир Соловйов, Лідія Мах, Ніна Пашинська. 10 березня 1944 р. Балабанівку було звільнено від окупантівp [13, c. 456].

В центрі села встановлено пам’ятник на честь загиблих воїнів – земляків. Також в селі навпроти будинку культури знаходиться братська могила воїнів жертв фашизму. У сквері поховано 651 воїн із підрозділів 100-ї, 240-ї, 340-ї стрілецької дивізії, 12-го повітряного полку і 250-ї окремої армійської штрафної роботи.

1955 р. останки воїнів перепоховані із сусідніх сіл Богданівка, Лінеччина у спільну могилу на шкільному подвір’ї. За рішенням сільради у зв’язку з будівництвом нової школи, прах воїнів та євреїв перепоховані в чотири братських могили, що знаходяться навпроти будинку культури, 1984 р. рішенням громади закладено Алею пам’яті [16, c. 185].

Після закінчення війни в селі розпочинається голод. А праця в колгоспі виснажуючи і безперспективна. А колгоспники безпаспортні й безправні раби.

Школу з 1936 р. переформатовано в середню директором якої був Танасійчук, а пізніше, до 1941 року Уманський і Савлук (див. додаток 5).

Перший випуск десятикласників відбувся в 1939 р. Атестати зрілості одержали 25 осіб. З 1936 по 1939 р. при Балабанівській середній школі були відкриті курси по підготовці педагогічних кадрів. В період другої світової війни школа була закрита. У приміщенні школи було облаштовано військовий госпіталь. Після закінчення Другої світової війни школа продовжила свою роботу. Директором школи після закінчення війни був Солов’ївський Дорофей Кирилович. А в 1954 р. відбувся найчисленніший випуск Балабанівської середньої школи. Також в цьому році проектують будівництво нової школи [7, c. 6].

У 1962 р. колгоспи ім. Сталіна та ім. Шевченка об’єднано в колгосп «Росія», який протягом багатьох років отримував високі врожаї цукрових буряків та зернових культур (див додаток 6). У в 80-ті р. головою колгоспу обрано Картового П. М. під його керівництвом пройшла ліквідація колгоспу. Появилося сільськогосподарське підприємство «Золота Нива».

Також в 1985 р. відновлена церковна служба та побудована нова православна церква в ім’я «Михайла Архістратига» (див. додаток 7). Організатори проектування будівництва Картовий П.М. та Дем’янова Г. В[7, с.6 ].

А в 1986 р. зірвалась Чорнобильська атомна електростанція. Жителі с. Балабанівка приймали участь в евакуації людей з території зараження. Герасик Михайло Федорович – працював на прибиранні блоків ЧАЕС, решту часу на превезені особового складу військовослужбовців на її об’єкти. Родина Кошлабів: Олександр Федорович та Галина Миколаївна. Працювали в м. Чорнобиль, обоє були ліквідаторами аварії [12, c. 34 ].

На кінець ХІХ в селі успішно працювала бібліотека, село повністю газифіковане, відкрився будинок культури,аптека фельдшерсько-акушерський пункт. Збудований дитячий садок, а також збудовано нову двоповерхову школу. Директором, якої став Красільніков Володимир Миколайович [7, с. 6].

Отже, протягом ХІХ ст. село пережило тяжкі роки.

1.4 Село на сучасному етапі розвитку

В селі нараховується на стан 2011 р. 952 осіб. Всі православні. 2012 р. відбувся ювілей 400-річний заснування Балабанівки. Всього садиб (домогосподарств) – 400. У 2015 р. сільським головою обрано Янчук В.А., яка і нині працює на цій посаді.

Балабанівка знаходиться в 12 км від районного центру, за 112 км. від обласного центру. Територія становить 4, 959 км квад.

Саме у с. Балабанівка працює Агро Кооперативне Підприємство «Золота Нива». На даний момент дуже активно розвивається розведення тваринного виробництва.

Також в селі працює одинадцятирічна школа в якій навчається 114 учнів, директором школи на даний момент є Пташник Лариса Анатолівна. На базі школи діє дитячий танцювальний гурток. Учні беруть активну участь в районних та обласних змаганнях та олімпіадах показують непоганий результат і займають призові місця.

«Веселі хлоп’ята» є одним з наймолодших колективів Оратівського району «Зразковий дитячий духовий оркестр» створено у 2003 р. на базі Балабанівського сільського будинку культури. Почесне звання «зразковий» здобув у 2004 р. Здається кожне з сільських і районих свят не минає без участі дитячого зразкового оркестру. Чарівною музикою щедро вони вітають своїх земляків. Також дитячий духовий оркестр мав нагоду неодноразово виступати у Вінниці та інших містах України [15, c 22].

Діє на базі сільської ради дитячий садочок «Теремок». в якому працює дві групи ясельна та дошкільна.

До послуг населення діє бібліотека, будинок культури, ФАП, 6 продовольчих магазинів, церква та аптекає спортивний майданчик та футбольне поле [19. c. 3 ].

До основних історичних та історико - архітектурних пам’яток належать: пам’ятник воїнам – інтернаціоналістам, пам’ятник воїнам – визволителям, братські могили у с. Балабанівка, пам’ятний знак жертвам Голодомору[16, c. 185 ].

Загалом, в економіці села провідне місце займає сільське господарство. Тут вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, соняшник, розвинене садівництво [17, c. 25].

На даний момент село всіляко розвивається, як в економічній, соціальній, так і в культурній сферах. Голова села та місцеві депутати сприяють цьому.

РОЗДІЛ ІІ. ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ С. БАЛАБАНІВКА

2.1 Народний одяг

Народний одяг в українців є дуже неординарним. У кожного регіону є свої відмінності, саме тому темою для дослідження є Народний, традиційний одяг с. Балабанівка мені розповіла Нижник Лідія Іванівна (11 травня 1948р. н. ).

Розкажіть з яких частин складався одяг, з тих пір, як ви пам’ятаєте? ну сорочки, спідниці, сарафани, блузки…

чим відрізнявся жіночий одяг, бідних від багатих? матеріалом у багатих багатший матеріал,а в бідних бідніший чим в давнину відрізнялось вбрання дівчини від вбрання заміжньої жінки,по вигляду заміжня жінка не могла робити декольте глибоке коротке не носила вся була закутана, це вже замужом воне не могла носити не покриту голову .

коли стали зникати традиційні костюми, вишивка ну вишитий костюм? ооо тоді як стали закривати церкви, хрести знімати релігія переворот був не колядували не христували, вечеру не носили о тоді ж тим усім церковним переворотом стала зникати вишивка.

Як збереглася традиційна вишивка, до сьогодні і крої, як це все воно було? Ну який крій був раньше були плаття, спідниці в тетянку це як? Так як то такі пишні широкі відрізної талії, а тоді всьо почалося рімне таке вже біше до тіла притальоне.

А матеріал який був а матеріал тоже хто на скільки міг потягнути,який матеріал хто дорожче шовки тоді вже появилися дальше кремпліни, нейлони, бастони отакого все яку сорочку носили в давнину,як вона називалась з якого матеріалу його шили,яке завширшки було полотно сорочку чи спідницю сорочку сорочку ну раньше носили, моя мама ще в дівоцтві, баб ушка моя, то сорочки були тільки полотняні із конопель робили конопляні да хто вишиті носив, а хто біше такі прості, просто собі зшиті дві пілки і обов’язково повинен бути рукав маленький рукав, а верхній одяг то то таке вже спідниця, тоже у чотири пілки і в п’ять пілок , тако шо як береш людину то вона така здорова, ну широка така дуже широка, а платів воше не було колись спідниця й блузка всьо.

Чи була сорочка суцільна?чи мала поперечний шов суцільна чи були на жіночих сорочках шви й клинці, вставк? шуляки називалис, чи ті сорочки шилися з перегнутої пілки полотна, в двоє перегинали й вишивали нє, рукави були відрізні,як називалися вставки на плечах сорочки і якої вони були форми на г шось гестка….

Де в жіночі сорочці розрізали пазуху, спереду збоку ззаду? Спереду як вона називалася пазуха, так і називалася… то шош рньше ж грудью кормили дітей, чи був у сорочці комир і який він був комири були тікиу вишитих сорочках,а тут тіки така шо на каждий день і були комирі і тіки тако обшивалися руйкою…

Як то стоячки?? Просто таке виріз і обшите тісьомкою такою чи вирізували у сорочці виход для шиї чи ні?? Якшо вирізували то який округлий,квадратний, трикутний більшість круглі як викроювали рукав сорочки як його вишивали на основі чи попід тканью вишивали під нитку, шили на полотні, а там дуже добре видно нитку то вишивали під нитку чи вирізали кінці рукав і як вони називалися, кінці рукава ці… манжети… манжети були й шей вишиті і ше цей манжет був розрізний і застібався на ґудзик, а тепер зачіска та вбрання голови.

Яка була модна прічоска у чоловіків? полька, ну так вище вух… зачісували коси назад, тут трошки підстригалося – це називалося Полька. А зимою і літом, різниці нема.нє…

так,носіння головних уборів у хлопців і чоловіків? Нууу… хлопці могли ходити без кашкетів, а чоловіки в кашкетах обов’язково, а коли почали носити кашкети від коли я помню від тоді і носили кашкети чи побутували у вас брилі і валяні кашкети?? Капелюхи на жнива брали чоловіки.

Брилі тоже носили, солом’яники носили а у вас хтось плів?? Не було такого майстра?? Хтось був но я не знаю хто… взуття.

Яке носили взуття чоловіки? чобати, лечаки ну при мої памяті капці якісь там сандалі, босоніжки ну і чоботи постоянно в чоботах чим відрізнівся чоловічий одяг вашого села від сусідів.

Чимось були відрізнялися чоловічий одяг нє, не ідрізнявся, а жіночий?? А жіночий осьо франтівка, то там були в жінок шат ланкові спідниці, оце тіки такі в кліточку бо в нас це одиниці могли носити шат ланкові спідниці, а у франтів ці то це там постоянно… шатланка і всьо які зміни у одязі були у довоєнних і після воєнних часів ну як… до воєнне було всьо полотняне і ше ж не всі, хто в якому лахміті мав такому і ходив, а після войни вже з часом стало дальше й дальше прогресувати луче й дужче прогресувати тоже по складу сімї яка сімя шо могла купити собі.

Чим відрізнявся сучасний чоловічий народний від тодішнього, від того шо був?? Теперішнє й колишнє да,да.. чоловіки ходили штани, сорочка, майка,а тепер шо шорти й голий…і всьо з яких частин складався давній(50 р.)чоловічий одяг, вашого села(сорочка, штани, безрукавка) сорочка, штани, костюм сорочка обов’язково а парубок, чоловік так само хлопці сорочки у кого була безрукавка, а в кого довгі рукави закотяні, такі були парубки, що дай Боже.

А чим відрізнявся чоловічий одяг багатих від бідних? Тканью, стоїмостю матеріала, то таке цінністю, в кого на шо тягнули гроші, а коли стали чоловічі костюми до войни пропадати від вишивки ну тепер вже мало хто в костюмах ходить які елементи традиційного старовоного чоловічого одягу зберігається у жителів вашого села ну ше є костюми, взуття таке якесь носили при якісь такі роботі, обов’язково були костюм, сорочка, галстук, туфлі гарні таке шо тоді було, то теппер костюм то це як постоялий носили.

Отже, традиційний одяг до кінця ХІХ ст. мав свою специфіку у с. Балабанівка.

2.2 Весільні звичаї та обряди

Весілля в середовищі українців являло собою
справжню урочисту драму, що супроводжувалася музикою,
співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Це одне з тих явищ національної культури., яке
найбільшою мірою зберегло архаїчний колорит світоглядних уявлень, етичних норм, народної моралі та звичаєвого
права. Саме тому тема польового дослідження є «весільні звичаї та обряди с. Балабанівка». Про це розповіла - Івко Марія Василівна

Коли запрошували йти сватати? Ну дивися договоралися дівка й парубок і назначали, і в дома питалися чи їм розрішать, а потім в дома вже думали в який період, чи літом, чи осіню, чи зимою. І вищитували піст, чи в м’ясниці вищитували коли це можна засилати цих сватів. Ну й там вже логоварувались парубок з дівкою, молодий з молодою вони в нас ше не жонаті то парубок з дівкою.

Що свати мали з собою нести? Як іти свататись, то вони брали вона парувалися, мали йти по парі, там якщо чотири свахи то й чотири свата. Но в перед, поперед договоарувалися, як дівку сватати думали… аа то це вже як сватання то свахи йшли договарувались чи вони згодні, щоб потом на коли сватання робити. Договори робили. Ну правильно приносили буханку хліба, там пів літра брали. Йшли там батько з собою молодий з боярином йшов і батько ше брав кума. Вони як свати прийшли й договорилися. А вже як сватання було, то тоді вже свахів брали аа це так я помню.

Що казали свати коли приходили до хати? Вони, як доходили до порога то говорили: а ми до вас прийшли бо тут слід побачили куниці може вона до вас зайшла, то ми хочемо провірити ми хочемо її побачити і такоє.

А де знаходилася сама дівка коли приходили її сватати? Це якшо ше по старому, то дівка стояла коло комина і піч колупала. При мені воно це так не було, там ,як я заміж ішла, а в деяких хатах то було так. Вона стояла коло комина.

А що робив парубок, стояв десь? Ну парубок стояв, вони вже ж договорилися то тіки старости як вже щитається вони договарувалися. Чи згодна, чи не згодна. Якщо вже там договорились, що згодна то вона бере там хліб і вона розрізає, а якщо немає в них згоди то вона хліб не ріже а гарбуза дає.

Якщо вона згодна вона тільки хлібину забирає? Рушники вже на сватані дають, перевязували рушниками. Це перед договор. Хлібина з рушником чи хусткою, а тоді вже як ідуть свататись то тоді вона в’яже рушника.

А парубку воне не вішає ні рушника ні хустину? На сватання вона вішає хустину. Хоча хто як.

А колір хустки важним був? Вона цього свого жиніха хусткою гарною хусткою. Колір який подобається її, бо ця хустка яку вона в’яже , вони вже поженяться вони її покривають то він її має покрити іменно цею хусткою.

А коли приходили свати був звичай обмінюватися хлібами. Свати з сватами? Нє я цього не помню.

А після сватання оглядини були? Ну за ці оглядини вони обговорили вже давно. Ходили одне до другого дивились, як хатта помащена чи є там полотно вироблене, скільки є рушників. Це свати дивляться.

А як були заручини? Ну оце так. Ну там вже парувались свати з свахами. Там щитали йде десять душ чи дванадцять. Головне що парна кількість, може чотири свасі.

А жініху й нівесті руки рушником зв’язували на заручинах? Ну да.

Дівич – вечір перед весіллям був? Ну були там, десь ходили шлялися. Дівки з дівками, а парубки з парубками. Ну парубок, молодий заволікав в кабаре, а вона де там на дому я не знаю.

Хто і як заводить молодих на посад? Такого я не знаю. Канєшно шо ж заводе ж старший сват чи боярин.

А на весілля на чому сидять молоді? На кожусі.

Як просили на весілля? « день добрий, просила мати батько і я вас просю, на хліб на сіль і на весілля»

А як молодий має просити молоду? Так само, говорили що батька за батька матір за матір. Це обов’язково так казати. За дружку за боярина. Бо я так на весіля свої подрузі не сказала то вона на весілля не прийшла.

Кого просят пекти коровай? Просят хороших людей бо вони в парі живуть добре. Вони обоє гарно живуть то я їх зву розчиняти. Щоб вони були поряд очні люди. Главне щоб ця шо розчиняє й місе буля посадочна, а вже далі всіх остальних. Їх беруть дві або й чотири.

А з діжкою щось роблять коли випікають коровай? Ну якщо вони вибрали тісто виробили коровай, а діжку ховають. Для того щоб не вкрали буярини. Молоді хлопці крадуть, а свахи шукають її, а ті вкрали. Бо їм вона треба, бо просят в бога щоб хорошо зійшов. Нашому короваю те й те, щоб спікся гарно.

А які пісні співали? Нашому короваю , благослови боже. Перший раз, другий раз. Третій раз.

Які види весільного печива ще були присутні? Шишки, гуски всякі. Шишки для нього, парові калачі, а все остальним розробляли тісто. Парові роблять гарненькі і ходять на весілі з ним. Як весілля йде, як ото вони сходяться. Вже в самий процес весілля.

Що робили коровайниці коли клали коровай до печі? Ну шо поять же ш співали. Ну такі вони там приказували.

А як прикрашали коровай? Я знаю, що туди клали кріп там де квітка, а за яйця я не помню коли розрізають і роздають коровай шукають кому цей кроп попадиться, але воше стараються для молодих.

А куди клали коровай коли спекли? Ну щоб він вистигнув тоді десь ховали щоб не вкрали.

Чи була в нас традиція весільне дерево, гільце? Да, роблять з йолки і роблять з вишні. Рзниі немає, для хлопця чи для дівчини. Прикрашали цвіточками, робили їх з бумаги.

А якісь пісні співали? Да, співали.

А був у нас такий барвінковий обряд? Я такого не пам’ятаю, це напевне давнє.

Опишіть весільний одяг молодих? І плаття були і костюмчики і блузочки були, і спідничка і чобіточки гарненькі. А більшість вже тепер находять плаття біле чи розове чи салатова. Просто треба, щоб було гарне. На голові був віночок, фати так як зараз не було.

А був такий звичай, що зранку подруги розплітають косу дівчині? Косу розплітають тоді коли молодий прийшов до молодої з кожухом, садили на кожух і розплітали косу. Можуть і подружки, а може й він. Ще й сильно позаплутують і кажуть йому розплети.

А як йшли вони до церкви разом чи окремо? Йшли разом приходив молодий до молодої. То вони могли й договоритися що вони й коли роблять чи вперед розписуються чи вперед вінчаються.

Чи існували якісь прикмети прогнози на життя майбутнє молодих? Якщо хтось з тих хто тримає корону то буде не добре житися млодим.

Чи перепиняли молодих по дорозі ? ну а як же. Зупиняли. Пісні коли йшли подорозі співали, савихи переспівували між собою.

А як вони повертаються післяя шлюбу святкують разом, окремо? Вони ж договаруються. Зранку в молодого а в ввечері в молодої, або день в молодого день вмолодої, або робили одному обідсці. Все разом.

Як зустрічають молодих вдома після вінчання? Ну, як вітають. Ще й гроші вимагають.

Чи зустрічає теща зятя у вивирнутому кожусі біля порога?

Да, було таке. Сватів так зустрічали.

Існує у вас звичай викупу молодої? Він плате молодий, збоку стоять дружки і буярини. І якщо руки опустила молода то хотять когось посадити чи боярина си дружку.

Які подарунки готують для рідні молодої? Ну це вони собі порадяться коли і що будуть дарити. Ну і чоботами тещу взувають.

Які страви готують на весілля?вінігрет, холодець потім гаряче борщ чи шарпатину, галушки а потом жаркоє.

Які використовувались напої. Тепер і колись? Тоді не було чарок для всіх і тому пилии одною чаркою. Від одного до другого. Ну і володого і молодої було по чарочці. Могло бути щоб боярин пустив і дружка пустили по кругу. А тоді дальше одна чарочка. Наливали смотря як і коли і свати і буярини наливали.

А були пісені сварки між дружками і світилками? Да, обізатільно. Дружки з світилками відспівувались одні до одних.

Як проходить обряд покривання молодої? Мати знімала віночок, ленту і накладає хустку. Боярин повинен дати хустку матері. Хустку якщо вона і його має накрити.

Косу дівчатам відрізали? Ні, замотували.

Як розподілявся коровай? Покрили і начинають ділити коровай. Ділить сват, а боярин роздає і обдаровує. Середину віддає молодим.

Отже, в с. Балабанівка весіля було традиційним, але мало свої певні особливості й відмінності. Тема польового дослідження є цікавою та дослідженою.

ВИСНОВКИ:

Таким чином, історіографія та джерельна база дослідження є досить небагатою. Джерела, у яких представлено особливості історії с. Балабанівка, відзначаються скупістю відомостей щодо досліджуваного населеного пункту. Невеличке поселення, як Балабанівка, звичайно не могло потрапити до нечисленних письмових джерел історії Вінничини.

Балабанівка — село, центр сільської Ради. Розташована за 12 км на північний захід від районного центру. Сільраді підпорядковані хутори Ступки, Лінеччина та Богданівка. Назва села походить від прізвища одного з власників Олександра Балабана. Перше поселення на території було ще в ХV ст. м. Угорм (Угорськ). Саме поселення було засноване у 1612 р. паном Юшковецьким. У ХХ ст. с. Балабанівка пережила не найкращі часи прихід до влади радянської влади, голодомор, Друга світова війна, перебудова Всі ці події не обминули й Балабанівку.

В центрі села встановлено обеліск Слави радянським воїнам, які загинули смертю хоробрих. На території сільської ради працює 6 магазинів, відділення зв’язку, ФАП, загальноосвітня школа І-ІІІ ст., в якій навчається 114 учні, дитсадок, працює будинок культури, дві бібліотеки, є спортивний майданчик, футбольне поле. До основних історичних та історико - архітектурних пам’яток належать: пам’ятник воїнам – визволителям, братська могили та пам’ятний знак жертвам Голодомору.

Етнографічні дослідження які проводилися не є належним чином повним збором інформації яку можна зібрати польовими дослідженнями. Але теми які досліджувались, є інформативними та охарактерезовують певним чином традиції та культуру. Тому дослідження, ще будуть проводиться.

ДОДАТКИ

Додаток 1. Вигляд села.

Додаток 1а. Веденський сад 1980 р.

Додаток 1б. Веденський сад 1985 р.

Додаток 3. «Млинів» ставок

Додаток 4. Ставок «Вал»

Додаток 5. Будівля старої школи

Додаток 6. На колгоспному току, збирання урожаю.

Додаток 7. Церква Архістратига Михаїла

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Монографії, брошури, статті,

наукові статті, записи, польові дослідженнята періодичні видання:

1. Похилевич Л.И. Сказания о населеных местносцях Киевской губернии / Л.И. Похилевич. – К., 1864. – 958 с.

2. Slownik geograficny królestwa Polskiego i innych krjów slowiańskich – Warszawa: Fillip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. – T.1. – C. 92-93.

3. Болсуновский К.В. Случайные находки / К.В. Болсуновский // Киевска Старина . – 1901. – Т. LXХIІ. – №2. – С. 127-128.

4. Історія міст і сіл УРСР: Вінницька область. – К. : Головна редакція УРЕ АН УСР, 1972. – 745 с.

5. Цілуйко К.К. Словник гідронімів України / К.К. Цілуйко. – К. : Наукова думка, 1979. – 784 с.

6. Лук’янчук Ю. / Вулиця Братів Березовських / Ю. Лук’янчук // Ленінський шлях. – 1982. – № 54 – С. 4.

7. Жеребець З. Історія села Балабанівка / З. Жеребець – 1988. – 8 с. (рукопис зберігається в сина Олександра Жеребця)

8. Вінничина : фотоальбом / [ред..]. – К. : «Чорлі»., 1998. – 248 с.

9. Огороднік В.Т. Легендами овіяна земля / В.Т. Огороднік. – Монастирище : Мрія, 1998. – 81 c.

10. Мицик Ю. Умань козацька і гайдамацька / Мицик Ю. – К. : «КМ Академія»., 2002. – C. 98.

11. Дан О.Ю. Вінничина козацька : Історія Вінницького козацього полку / О.Ю. Дан, В.В. Кривошея – К. : Видавничий дім «Стилос», 2004. – 204 с.

12. Синицький В.Г. Відлуння чорної весни / В.Г. Синицький. – Монастирище, 2006. – 66 с.

13. Реабілітовані історією : У двадцяти семи томах. Вінницька область. / Редакція тому:Л. М. Спірідонова (голова), В. П. Лациба, С. С. Нешик та ін. – Упорядники: В. П. Лациба (керівник), В. І. Білоконь, К. Д. Бухін, В.Ю. Васильєв, В. В. Вижга, К. В. Завальнюк, С. Л. Калитко, П. М. Кравченко, І. П. Мельничук, І. Г. Паламар, В. І. Петренко, Р. Ю. Подкур, О. К. Струкевич. – Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. – Кн. 2. – 848 с.

14. Синицький В.Г. Страдницькі роки i долі / В.Г. Синицький. – Монастирище, 2007. – 97 с.

15. Огороднік В.Т. Гостинна Оратівщина: путівник. / В.Т. Огороднік. – Монастирище. 2008. – 38 с.

16. Мудраченко М.Р. Пам’ятки історії та історичні місця на Вінничині : Калинівський та Оратівський райони. / М.Р. Мудраченко. – Вінниця : ФОП Данилюк В.Г., 2009. – 316 с.

17. Оратівський край : ювіл. зб. / [упоряд. Н.В. Хоменко]. – Вінниця : Книга-Вега, 2009. – 236 с.

18. Кирик А. Про землю, де ми живемо і жили наші предки / А. Кирик // Обрії Оратівщини. – 2009. – № 6 – С 4-7.

19. Кавун М. Балабанівські плюси / Кавун М. // Обрії Оратівщини. – 2014. – №3 – С. 4.

20. Бовкун А.Т. Марченкова Криничка: спогади / А.Т. Бовкун. – 2000. – 2 с. ( рукопис зберігається в сільській бібліотеці)

21. Патик І. Голодомор: спогади / І. Патик. – 2003. – 1 с. (рукопис зберігається в сільській бібліотеці)

22. Запис автора 22 листопада 2015 р. на тему: Топоніміка с. Балабанівка від Завадецької Галини Степанівни, 1954 р. н. жителька с. Балабанівка – 11 с.

23. Запис автора 7 січня 2016 р. на тему: Український народний одяг села Балабанівка від Нижник Лідії. – 4 с.

24. Запис автора 26 березня 2016 р. на тему: Весільні звичаї та обряди села Балабанівкавід Івко Марії Василівни – 4 с.

Источник: портал www.KazEdu.kz

Другие материалы

  • Аналіз та дослідження стану міжнародного туризму і розробка проектних рішень
  • ... в Україні, наявність пози­тивних зрушень у розвитку сільського зеленого туризму як прибуткового і найменш капіталомісткого виду туризму. Метою дослідження є аналіз стану міжнародного туризму на Херсонщині для розробки проектних рішень щодо його розвитку. Тому в процесі виконання роботи: 1. Проанал ...

  • Лекції з української та зарубіжної культури
  • ... . Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. ...

  • Культурологія. Українська та зарубіжна культура
  • ... З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6.  Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7.  Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8.  Фрейд Зігмунд. Вступ ...

  • Соціально-економічні умови формування образа Києва як унікального туристського, культурного і ділового центру
  • ... з коментарями експертів); ресурсний паспорт регіону (тексти, таблиці, мультимедійні ресурси); бази даних щодо соціально-економічних та інвестиційно-інноваційних факторів впливу на формування та функціонування регіонального ринку туристичних послуг (таблиці, графіки, тексти експертної оцінки); базу ...

  • История Украины
  • ... , авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського ...

  • Аналіз та обгрунтування заходів охорони флори Луганської області
  • ... іт. Кальцефіл. Заходи охорони. Вирощують у Донецькому ботанічному саду НАН України. Охороняється в Луганському природному заповіднику. Необхідно контролювати стан популяції.[10] 4.3 Луганський природний заповідник Луганський природний заповідник розташований у Луганській області. Створений у ...

  • Культура України в ХІV–першій половині ХVІІ століття
  • ... не тільки на Чорному морі, а й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники в боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, які строго перейшли під протекцію Оттоманської Порти. У Литовський період (друга половина 14 століття) мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ...

  • Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського народу
  • ... . Як і раніше вони не мали прав землеволодіння і, як правило, були орендарями фільварків польських магнатів. Жорстоке міжетнічне протистояння періоду національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої 1648 – 1657 рр. мало глибоке коріння. Проте необхідно пам’ятати, що етнічне ...

Каталог учебных материалов

Свежие работы в разделе

Наша кнопка

Разместить ссылку на наш сайт можно воспользовавшись следующим кодом:

Контакты

Если у вас возникли какие либо вопросы, обращайтесь на email администратора: admin@kazreferat.info